17 березня
І звідки у неї були сили боротись?! ЇЇ позбавили материнських прав, але котрий місяць вона не здається. Історія доволі проста. Дівчина з бідної сім’ї потрапила до багатої родини. Історія попелюшки — на жаль, iз сумним кінцем. Її не прийняли й прагнули позбутися.
Після розлучення, залишившись з донькою на руках, вона не могла забезпечити їй таке ж безтурботне життя. Але вона віддавала їй сповна — свою любов. Роботи не боялась — працювала нянечкою, вихователькою, бухгалтером. Свекруха сказала: «Забереш дитину, на нашу допомогу не розраховуй». «Дякуючи» свекрусі, через шантаж начальниці вона втратила роботу. Не було за що жити. Тоді вона віддала доньку свекрусі на деякий час. А потім та запропонувала відмовитись від дитини. Відповіддю на її «ні» став довгий судовий розгляд. Далі про елементарне співчуття, взаєморозуміння, любов забули. Багатьох свідків просто підкупили. «Як же вони дивитимуться в очі моїй дитині?» — питала жінка. «Свідчення на мою користь часто обертали проти мене, деякі з них виявились просто не зафіксованими (чомусь) секретарем. Моєму батькові на суді просто закрили рота.
Не маючи коштів для адвоката, я захищала себе сама й мала право вільно ставити запитання свідкам і позивачеві. Відносна вільність. Звинувачування в некомпетентності, поведінці, яка нібито суперечила процедурі проведення судового засідання, на прямі запитання — погроза штрафу. Мої запитання обрубувались на півслові. Часом суддя, знаючи мою необізнаність, закручувала все так, що я просто не знала, як що запитати. Помітивши у мене на столі пляшку з напоєм «Крем-соди, суддя запитала з посмішкою, — мовляв, є гроші на напій, а на дитину немає? Я з болем дивилась на неї — чи ж не ханжество це?!
Після суду ніяк не могла отямитись. А в вухах гуділо: «Вас позбавлено батьківських прав». Невже назавжди?!! Єдине, що у мене залишилось, — це віра в те, що мені повернуть мою дитину. І поки є ця віра, я не здамся і буду боротись. Господь Бог і добрі люди — то мiй захист у цьому гіркому двобої», — закінчила вона свою розповідь.
