Політична криза в Україні почалася давно, ще у 1992 році, коли бездумно були зруйновані система управління економікою, система виховання, мораль і не запропоновано нічого нового.
Практично в нашій країні діють чотири влади: законодавча, дві виконавчі (уряд і адміністрація Президента) та судова.
Протистояння владних структур негативно впливає на формування української держави та на довіру народу до влади. Поглибила й загострила політичну кризу і безпорадна політика щодо створення та діяльності політичних партій, яких тепер нараховується понад сотню. Реєструвати треба було тільки ті партії, які підтримує народ, і саме вони мають право брати участь у виборах до парламенту. Обов'язковою умовою роботи парламенту мусить бути законодавче оформлення опозиції із наданням їй відповідних прав.
Події, що розгорнулися в країні внаслідок «касетного скандалу», показали, що наше суспільство зовсім не таке демократичне, як вважалося раніше. Виявилося, що в державі діє не принцип верховенства права, а, швидше, право переможця, якого, як відомо, не судять. Схоже, таких непідсудних переможців вже набралася критична кількість, з якої бідуючий електорат змушений вибирати собі команду рятівників, добре знаючи, що, внаслідок своєї «переможної» сутності ці обранці нікого рятувати не стануть, а лише почнуть добиватися чергових перемог, займаючи зручні підходи до вершин державної влади.
Тільки реформа правоохоронної системи дозволить вирватися нашій країні з обійм минулого. І тільки тоді можна буде розраховувати на реальний рух до демократії, благополуччя, згоди. Якщо цього не станеться, то не буде нормального розвитку малого, середнього та великого бізнесу (що таке свавілля податківців, може розповісти будь-який підприємець), не буде реальних інвестицій, не буде реальної підтримки народом державної влади.
