За повідомленням Інтерфакс-Україна, національна делегація України в Парламентській Асамблеї Організації з безпеки та співпраці в Європі висунула кандидатуру Георгія Гонгадзе на отримання премії ОБСЄ в сфері журналістики та демократії. Про це на прес-конференції в понеділок у Києві заявив віце-президент ПА ОБСЄ, голова Комітету Верховної Ради у закордонних справах Ігор Осташ (фракція «Реформи-Конгрес»). На думку І. Осташа, висунення українського журналіста на отримання премії ОБСЄ є символічним і важливим з точки зору захисту свободи слова і прав журналістів в Україні. «Чим більше ми будемо говорити в світі на повен голос про те, що ми цінуємо професійну діяльність таких журналістів, як Г. Гонгадзе, що ми поважаємо і підтримуємо всіх журналістів, яким вистачає громадянської мужності і відвертості, тим більше буде зростати авторитет нашої країни, що прагне до відкритого суспільства, і тим швидше буде змінюватися імідж України як держави, що відстоює свободу слова», — підкреслив І. Осташ. Премія ОБСЄ присуджується щорічно журналістам, які своєю діяльністю відстоюють принципи прав людини і демократії. Цю премію в розмірі 20 тисяч доларів було засновано згідно Будапештської Декларації від 1994 року з метою пропаганди ідей свободи слова і вільної журналістики. Першим лауреатом престижної премії в 1996 році став польський журналіст Адам Міхник, а в минулому році володарем премії в області журналістики і демократії став російський журналіст, кореспондент радіо «Свобода» Андрій Бабицький, який висвітлював події в Чечні.
У той же час учора Генпрокуратура України визнала «таращанський труп» тілом Гонгадзе, а його матір і дружину — потерпілими. Як повідомили агентству Інтерфакс-Україна в прес-службі Генпрокуратури, таку вказівку дав слідчому заступник Генпрокурора Олексій Баганець. Статус потерпілих дає матері і дружині Г. Гонгадзе право пред’являти докази, заявляти клопотання і мати свого представника у карній справі.
Цей факт є підтвердженням того, що зусилля як суспільних, так і державних структур вже дають деякі результати, хоч, звичайно ж, точку в розслідуванні справи Георгія Гонгадзе можна буде поставити ще нескоро. Однією з тих інституцій, яка покликана була допомогти суспільству знайти істину в трагедії з нашим колегою, є тимчасова слідча комісія ВР з розслідування зникнення журналіста. В інтерв’ю кореспонденту «Дня» її голова Олександр ЛАВРИНОВИЧ висловлює свою точку зору щодо діяльностi комісії, яку останнім часом критикують деякі її члени, а також говорить про більш широкі процеси навколо «касетного скандалу».
— Нещодавно тимчасова слідча комісія ВР зі справи Гонгадзе прийняла рішення про допуск на свої засідання журналістів. З чим це пов’язано? Що взагалі відбувається зараз у комісії? Чому останнім часом ми чуємо найчастіше заяви тільки двох її членів — Головатого і Шишкіна — і при цьому вони звинувачують вас, як голову комісії, в упередженій позиції?
— На своєму першому засіданні наприкінці вересня наша комісія прийняла рішення про те, що комісія працюватиме у закритому режимі, від імені комісії повідомлення ЗМІ даватиме тільки голова комісії — так воно і було. Пізніше, коли закінчився етап, пов’язаний виключно зі зникненням Гонгадзе, і розпочався етап боротьби за зміну голови держави і використання заради цієї цілі зникнення журналіста — Сергій Головатий почав проявляти велику ініціативу, щоб бути основним джерелом інформації. У нас навіть був такий парадоксальний випадок, коли «Репортери без кордонів» попросили дозволу бути присутніми на нашому засіданні. Ми дозволили, але тільки на час неофіційного обміну думками. Коли ж мало розпочатися власне засідання, Головатий виступив з полум’яною промовою, щоби їх залишити. Я повинен був нагадати про попереднє рішення комісії. І коли в останній місяць деякі члени комісії почали поширювати інформацію, яка не просто не має під собою пiдгрунтя, а взагалі перекручує і фальсифікує те, що відбувається у комісії, мій терпець увірвався, і на останньому (у минулий вівторок) засіданні комісії я запропонував членам комісії скасувати вересневе рішення і проводити усі засідання комісії із запрошенням журналістів, щоб уникнути тих інсинуацій, які Головатий розповсюджує від імені комісії у тому числі. І щоб було зрозуміло, наскільки далекі бувають його інформації від того, що відбувається дійсно на наших засіданнях. У мене ніколи не було бажання робити якісь сенсаційні повідомлення. Від першого дня я пояснював, що це взагалі не мій напрямок роботи, що подібні комісії взагалі ніколи не мали і не будуть мати реального впливу, поки їхня діяльність не буде законодавчо врегульована, і що я погодився на це, тому що потрібно завжди бачити грань між тим горем, яке спіткало людей, і між тим чисто політичним підходом, який завжди домінує у ВР. Як не перетинати ту грань — це питання непросте. Під час засідання у ВР у минулий у четвер, як і перед тим, я з болем дивився на матiр Георгія Гонгадзе, яка виступала з парламентської трибуни. З одного боку — нестерпний біль матері, а з іншого, це, думаю, не її ініціатива — вийти на парламентську трибуну, як і до мікрофонів на мітингах. А ті, кому належить ця ініціатива, нагадують тих, хто за для того, щоб взяти якісь рубежi, виставляли перед собою живий щит iз дітей та жінок. Україна зараз проходить дуже серйозне випробування на існування чіткостi між мораллю і повною аморальністю у політиці.
— Які нові дані за останній період отримала комісія щодо справи Гонгадзе?
— Що стосується нових даних, які б допомогли наблизитися до розуміння справи Гонгадзе і мотивів його зникнення — ми до них не наблизились. Ми не отримали суттєвих інформацій чи матеріалів, які б давали відповіді на ці питання. На зустрічі з представниками моніторінгового комітету ПАРЄ я сказав: для нас є найбільша проблема — дізнатися, наскільки правдивими є твердження майора Мельниченка про причетність високих посадових осіб держави до зникнення журналіста. У зв’язку з тим, що в інтерв’ю майора Мельниченка є твердження, що він має усі первинні записи, але він не хоче їх передавати нікому в Україні, притому він готовий у будь-який момент їх передати незалежним західним експертам, ми звернулись до Ради Європи, щоб вони розглянули таку можливість. Після тієї нашої зустрічі я особисто направив листа ПАРЄ і отримав від постійного представника України у ПАРЄ О. Чалого підтвердження про те, що його отримали і було прийняте відповідне позитивне рішення щодо цього. З того часу пройшло більше місяця, але оригіналів записів до ПАРЄ досі не передано. За цей час передані чергові копії на лазерних дисках — і скільки б не твердили, що перша копія — це все одно, що оригінал, думаю, для тих, хто розуміється у тіхніці, копія — це завжди копія, яка завжди дозволяє можливості втручання. Тим більше що передані копії, які не стосуються справи Гонгадзе, а стосуються зовсім інших обставин — розмов Президента з різними людьми, у тому числі депутатами. Це підтверджує факт, що прослуховування кабінету Президента велося. Свідчать про це і заяви депутатів Чорновола і Турчинова. Звичайно, це не можна вважати стовідсотковим доказом, але думаю, що і Президент також не буде заперечувати, що саме такі розмови велись. І це вже не потребує технічної експертизи. Таким чином, можна говорити про наближення до відповіді на запитання, що кабінет голови держави дійсно прослуховувався. Але ким саме, з якою метою, як це було організовано — цi запитання, які ще чекають на відповідь. А головне запитання: якщо оригінали не передають нікому, у тому числі і західним експертам вже тривалий час, то чи щодо них справжні розмови? Чи, може, існує окрема частина, яка створена синтетичним способом? Сергій Головатий привіз ці копії, передав до комісії три диски і завіз їх до Віденьского інституту преси, з якими я домовлявся попередньо і пересилав їм найпершу касету, яка у нас з’явилася. І коли постало питання, що дві копії, які має комісія, слід передати українським експертам, то виникла пропозиція розшифрувати, що на них записано. До Відня було передано без розшифровки, а перед тим, як віддати записи українським експертам, обов’язково слід розшифрувати?
Це є дуже демонстративним нюансом. Зрештою, єдиний конфлікт у комісії, який був у листопаді місяці, стосувався того, що немає жодних причин і жодного права зневажати українських експертів порівняно з іноземними. Коли було поставлено запитання, чи відправляти першу касету до західних експертів — комісія розділилася рівно пів на пів. Я був серед тих, хто заперечував цю процедуру до того, як буде ухвалено рішення про направлення касети на експертизу до українських установ. Після того ми одностайно проголосували про відправлення на експертизу нашим фахівцям і вже після їхніх висновків комісія одностайно проголосувала за відправлення касети західним експертам. — А як справи з тими матеріалами, які С. Головатий передав на експертизу до Німеччини?
— Якщо почитати газети у грудні, то можна побачити звинувачення слідства у зволіканні з оприлюдненням результатів експертизи. Свого часу комісія прийняла рішення, щоб Головатий відвіз біологічні матеріали, не зважаючи на те, що він тримає у таємниці, куди саме. Для більшості членів комісії було неважливо, хто буде робити експертизу і в який спосіб. Нам важливо отримати максимально правдиву відповідь, — звичайно, із джерел, які заслуговують на абсолютну повагу щодо коректності. Сьогодні якраз закінчується лютий, але результатів цієї експертизи комісія не має. А галас навколо нібито зволікання — це демонстрація того, що і на такому специфічному питанні, яке не потребує публічності, а лише максимально етичного підходу — і на ньому також роблять собі рекламу.
— Досить дивно виглядає навіть те, що комісія не знає, куди саме пан Головатий відвіз матеріали на експертизу?
— Пан Головатий не хотів говорити. Лише сказав, що у нього є сліди крові Георгія на лікарняній картці, матеріали, передані Оленою Притулою, та кров, яку взяли у мами Георгія. Єдине, на чому я наполягав — задокументувати, що саме передається на експертизу. Не думаю, що тепер може бути інший результат від того, що був оприлюднений — 99,6% (а за останніми повідомленнями — і 99,9%).
— І все ж таки, на вашу думку, чи може справа Гонгадзе бути розкритою?
— Я не є спеціалістом з криміналістики. Можу це оцінювати більше у політичній площині. По тому, як ця трагедія прив’язана до касетного скандалу, у мене складається враження, що зникнення Георгія планувалося. Хто це робив — не можу допустити жодних припущень. Але якщо це робилося як складова частина великої політичної акції, то до цього причетні ті особи, які докладно знають, як саме у нас ведеться розслідування таких справ, і що це зменшує ймовірність розкриття злочину. Хоча, можливо, я помиляюсь.
— Як ви оцінюєте дії тих людей, які виходять під гаслами «Україна без Кучми»?
— Що стосується їхніх інтересів, то вони очевидні: достроково припинити повноваження обраного Президента. Тут присутній момент невдоволення результатами не тільки останніх президентських виборів, а й, можливо, попередніх. Хоча при цьому є частина людей, які беруть участь у цих акціях через несправедливість, допущену різними посадовими особами, які належать до різних гілок влади. Не виключаю і таких мотивів, як відсутність, з їхньої точки зору, такого розподілу прав і можливостей різних органів державної влади, який сприяв би найбільш прозорій роботі цих органів і неможливості зловживання владою, у першу чергу йдеться про главу держави. Звичайно, є люди, які мають проблеми зі своїм бізнесом, зі стосунками із законом — їм необхідно захищати себе всіма доступними заходами. Якщо є доступним засіб політизувати свої проблеми і наголосити на проблемах загальносуспільних, то, зрозуміло, що вони використовують цю можливість.
— У четвер відбулося голосування про недовіру Генпрокурору. Як ви голосували і чому?
— До цього голосування був виключно політичний підхід. Причому відповідь на ваше запитання я отримав напередодні у телестудії, коли ваш колега поставив мені запитання: «Так за Президента чи за опозицію будете голосувати?» Питання сформульовано надзвичайно чітко, і у ньому правильно відсутнє ім’я Потебенька. Голосування у цьому випадку меншою мірою стосувалося особи Генпрокурора і діяльності Генпрокуратури. Верховна Рада причетна до формування усіх органів влади, у тому числі — і прокуратури. Отримати вичерпну інформацію про діяльність Генпрокуратури було б дуже важливо для оцінки діяльності системи влади в цілому. Але це мало кого цікавило у той момент. Мета була зовсім інша.
Звичайно, довелося навіть у тій частині, в якій мені довелося стикатися останнім часом з роботою цього органу, я далекий від думки, що там усе гаразд. Ми звертали увагу на непослідовні кроки, які стосуються таємниці слідства, на нечіткість дії окремих підрозділів. Хоча тут є інший бік: ці люди працювали у старій системі і залишилися її ментальними заручниками. Новітні зміни у законодавстві не завжди відслідковуються. Крім того, вони ніколи не працювали під пильною увагою суспільства.
Голосування у ВР щодо відставки Потебенька відбувалося за політичними мотивами. І у фракції, до якої я належу, коли ми розглядали питання, було розуміння цього. Але, крім того, було й певне ставлення до дій Генпрокурора відносно відмови поновлення кримінальної справи щодо загибелі В’ячеслава Чорновола та поновлення роботи слідчої комісії на чолі з Медведчуком. Це зіграло суттєву роль, і фракція прийняла рішення голосувати за недовіру Михайлу Потебеньку. Нинішній підхід — це не оцінка роботи прокуратури, а бажання вирішити політичні проблеми шляхом кадрових перестановок.
— Як ви оцінюєте позицію журналістів у висвітленні роботи слідчої комісії?
— Журналісти, які пишуть про політику, є певною мірою відображенням самих політиків. На першому етапі справи Гонгадзе до касетного скандалу (це був етап, нехарактерний для наших ЗМІ), практично всі вони подавали інформацію об’єктивно. З початком другого етапу — чисто політичного — мотиви змінилися і всі повернулися до своєї нішi. Хоча я розумію, яка на мені відповідальність перед журналістами, адже саме вони запропонували мене на голову тимчасової слідчої комісії. Але протягом усього свого життя я не діяв на догоду кон’юнктурі, навіть якщо вона стосується правильної політичної лінії, але не має правової форми. При цьому я зберігаю повний внутрішній комфорт зі своїм сумлінням при повному дискомфорті, який існує на цьому етапі у суспільстві.
