Сьогодні Олександру Малініну 42 роки — чудовий вік для чоловіка — пора зрілості та деякий баланс у житті. На початку свого творчого шляху він багато експериментував, кидався в крайнощі: від народної пісні до року. Навіть зовні епатував публіку, доки не знайшов власну нішу на естраді та свою Музу — дружину Емму. На сьогодні в його послужному списку маса перемог та нагород. Є і престижна міжнародна премія «The World Music Awards». Він народний артист Росії. Записав одинадцять дисків, які вийшли величезними тиражами. Всі нинішні досягнення співак вважає заслугою своєї дружини. У кінці минулого року в їх сім’ї відбулася радісна подія — народилася двійня: дівчинка та хлопчик. Малініни — батьки зі стажем. Від попередніх шлюбів у Олександра росте син Микита, який носить справжнє прізвище співака — Вигузов, а у Емми — син Антон.
— Олександр, ви першим серед естрадних артистів стали показувати сольні програми під яскравою назвою «Бали», запрошуючи до участі симфонічні та військові оркестри, танцювальні колективи, хори. Як виникла ця ідея? Які сюрпризи підготували для української публіки?
— На початку 90-х років тільки Алла Пугачова проводила «Різдвяні зустрічі», але це було більше схоже на збірні концерти. Я ж задумав свою програму як масштабне шоу. До балів жоден естрадний артист у нас не давав поспіль на одному майданчику вистави по декілька днів, використовуючи сотні народу. Якщо братися за красиву програму, то її потрібно робити з розмахом. Повинен признатися, що співати у супроводі симфонічного оркестру — величезна насолода для вокаліста. Хоча я можу і сам собі акомпанувати на гітарі і, повірте, від цього програма не стане гіршою, особливо якщо виступати в камерному залі. Нинішній бал зроблений в романтичній та ліричній манері, але з вкрапленнями сучасних рок-ритмів. Адже за моїми плечима навчання в музичному училищі ім. Іполітова-Іванова, працював у Свердловській філармонії, був солістом хору Уральського військового округу, вокаліст та музикант у групах «Поющие гитары», «Голубые гитары» та Стаса Наміна. Як бачите — гримучий коктейль. Прозвучать балади, романси та популярна музика. Я підготував декілька пісень українських авторів. Обов’язково виконаю і свою улюблену «Дивлюсь я на небо». Мої гастролі по Україні стали можливі завдяки допомозі Всеукраїнського благодійницького фонду надії та добра.
— Для кожного артиста питання репертуару є найголовнішим. Ваші критерії в підборі пісень? Чи можете відразу визначити, стануть вони популярними чи ні?
— Підбираючи репертуар, я виходжу з того, що в даний момент мені хочеться співати. Наприклад, «Поручик Голицын», «Напрасные слова», «Чубчик кучерявый» сподобалися мені відразу ж і я не сумнівався, що публіка їх також прийме. Я з теплотою згадую співпрацю з українськими композиторами Геннадієм Татарченком та Володимиром Бистряковим, поетом Юрієм Рибчинським. Ви знаєте, передбачити зазделегідь, яка пісня стане хітом дуже складно. Мені пощастило встигнути стрибнути на підніжку останнього «поїзда» перед розвалом СРСР — коли я взяв участь і переміг на конкурсі «Юрмала-88». Інтуїтивно вибрав дві абсолютно різнотипні пісні. І це виявилося правильним. Дуже шкода, що нині немає конкурсу молодих виконавців подібного тому, який тривав у Юрмалі. Тоді була можливість відразу ж заявити про себе на всю країну. Адже всі конкурсні дні транслювалися в прямому ефірі і глядачі переживали з учасниками. Нині ситуація змінилася. Якщо молодому артисту пощастило і на нього звернула увагу людина з грошима, то він може яскраво засвітитися в багатьох передачах. Так звані проекти запускаються у величезній кількості, але це, в основному, пустоцвіти, біг на короткі дистанції. Рік — два і про ці зірки вже ніхто не пам’ятає. Навіть записавши хіт, знявши кліп, можна залишитися виконавцем тільки однієї пісні. А якщо говорити про справжню популярність, то потрібно довести глядачам, що ти маєш талант і у тебе є потенціал на майбутнє.
— Кого ви вважаєте своїми друзями і, якщо буде важко, до кого звернетеся по допомогу?
— Намагаюся власними проблемами не навантажувати друзів і вирішувати їх у міру виникнення самостійно. Мені дуже приємно спілкуватися з Андрієм Макаревичем та Леонідом Ярмольником. У нас прості людські стосунки без фінансової залежності один від одного. Їх професійною думкою я дуже дорожу. А якщо мені важко, то йду до церкви. До Бога я йшов довго — в двадцять вісім років хрестився. Тоді в мене пройшла смуга невдач. Потрапив у аварію, втратив роботу, на нервовому грунті зник голос. Лежав днями і тупо дивився на стелю. Саме тоді став задумуватися навіщо і як живу? Як тільки став на ноги, то на милицях пішов до храму. Довго розмовляв з батюшкою і незабаром прийняв обряд хрещення.
— У вас завжди яскраві кліпи і в них досить часто знімається ваша дружина. Так і нині з усіх афіш, розклеєних по Києву, поруч з вами портрет Емми. Її каприз чи ваша вигадка?
— Емма — хоч і не професійна актриса, але дуже фотогенічна, жінка з великим смаком, яка прикрашає не тільки сам кліп, але і все моє життя. Я дивуюся, як вона встигає займатися мною, дітьми, чотирма собаками, кішкою і при цьому бути прекрасним лікарем-гінекологом, захистити кандидатську дисертацію, завідувати клінікою. Більш організовану людину важко знайти. Ми разом уже дванадцять років. Ці роки я вважаю самими щасливими в своєму житті. Мені довелося довго шукати її, пізнати кілька розчарувань в попередніх шлюбах. З Еммою ми познайомилися на вечірці друзів. Але я зрозумів, що це доля, буквально з першої миті. Коли ми повідомили близьких, що надумали одружуватися, то викликали протест з боку батьків. Батько Емми називав мене «балалаєчником без кола і двора». Мій зовнішній вигляд їх також шокував — довге волосся, сережка у вусі, шкіряна куртка. Емму відмовляли як тільки могли, але вона у мене вперта і, незважаючи на неприйняття рідні, все ж вийшла заміж. Наш союз міцного замісу — любов та взаєморозуміння. Мене приваблює в ній те, що вона внутрішньо відчуває, коли мені важко. Те, що її і мої діти між собою ладять — її заслуга. Я щасливий, що у нас тепер є й спільні діти. У перші роки, коли ми тільки одружилися, то наші хлопчиська від попередніх шлюбів переживали, чи не стануть їх менше любити, якщо з’являться ще братики та сестрички. Довелося неодноразово з ними вести бесіди, що їхні побоювання марні. Потім ми жили в невеликій квартирі і дозволити собі мати дітей не могли. Зараз, коли Микита та Антон стали дорослими, ми з дружиною відчули, що не вистачає дитячого щебетання.
Сімейну пару Малініних називають гармонійною. За роки, які вони разом, жодного скандалу. Хоча естрадна тусовка нову половину Олександра спочатку не сприймала серйозно. Більшість вважала, що це тимчасовий союз. За співаком закріпилася думка як про гульвісу та бабія. Вона ж зуміла чоловіка-Казанову перетворити на ідеального чоловіка. Хоч до їхньої зустрічі Олександр серйозно до слова «сім’я» не ставився, признається Емма. Перший раз одружився на скрипачці, з якою разом виступав. Їх пов’язував лише син. Після розлучення вони зуміли зберегти нормальні відносини і Микита жив по черзі то у мами, то у тата. А із співачкою Ольгою Зарубіною вони розлучилися дуже погано. Вона відвезла дочку в Америку, не дозволяла Олександру з нею спілкуватися. Очевидно, після цієї рани шлюб для нього став асоціюватися з болем. Емма, як мудра жінка, спробувала зробити так, щоб у Олександра з’явився душевний комфорт. Вона нічого не кроїла і не перешивала. Адже Емма також уже побувала у шлюбі і цей експеримент виявився невдалим. Спочатку вони йшли на взаємні поступки один одному, а поступово, дізнавшись про звички, намагалися знайти розумний компроміс у спірних питаннях. Обидва стверджують, що, якщо двоє люблять, то у них все вийде.
