У неділю в експоцентрі України (колишня ВДНГ) відбулося святкування Масляної. Вона зустріла нас морозяним ранком, запахом свіжості. Але Масляна — це в першу чергу млинці та вареники. Отож ми вирушили на їх пошуки. Чесно кажучи, шукали довгенько.
Спочатку натрапили на американські хот-доги, потім на шашлики, потім на чебуреки, пиріжки з повидлом, картоплею, м’ясом, тістечка, а аж поки нарешті знайшли млинці.
На сцені, змонтованій біля першого павільйону, виступали творчі колективи. Чудову програму масляного дійства представив фольклорний ансамбль «Витинанки» з Харкова — варіант святкування свята на Слобожанщині. Вона складалася з трьох частин: «Масляна», «Колодій» та «Шуткова неділя». Відчувалося, що діти і їх керівник Ольга Сенько готували програму з любов’ю.
Йдемо далі. Конкурси з призами, караоке. Розіграші миттєвих лотерей, веселий дитячий сміх. Свято потрохи розгоралося.
Народний хор «Джерело», артисти пересувного цирку, жіночий гурт «Любисток», ансамбль «Берегиня», фольклорний гурт «Веселка», народний хор «Стежина», жіночий гурт з кокетливою назвою «Молодички» — саме ці виступи надавали святу хоч якогось «масляного» колориту. Намерзнувшись, ми вже хотіли йти додому, коли натрапили ще на два колективи — один із Київщини, інший — із Житомирщини: народний ансамбль «Берегиня». Ось тут то й пригостили нас варениками. Справжніми українськими варениками з сиром, такими, що аж тануть у роті, ось їх скільки — повна макітра! Потім пригостили свіжиною, налили чарку, як годиться. Аякже: «Горілкою наші прадіди полоскали рота після масляної, щоб не залишилося поміж зубами чого-небудь скоромного». Це, зазвичай, робили в «жилавий» понеділок (бо в цей день господині печуть житні коржі — «жиляники») — перший день після масляної.
Тільки тепер у нас з’явилося відчуття, що ми справді на Масляній, жваві українські молодиці, з гумором, піснями, танцями принесли із собою відчуття свята, такого про яке зараз хіба що в етнографічних нарисах можна прочитати. Так свято створили не хот-доги, не пиріжки смажені нашвидкуруч, а саме вони, їхні пісні, жарти, сміх. Можливо, це тому, що для них, жити з відчуттям свята — стиль життя. Натруджені тяжкою сільською працею руки стискають бубон, в когось у руках качалка і рубель (колись ними користувались як праскою, а тепер частенько в різних народних колективах, особливо на гулянні — це музичний інструмент), а в очах світиться радість. Їх щойно привіз автобус, і вони, ще не відпочивши як слід з дороги, вже витанцьовували на майданчику.
Проте в сучасній інтерпретації Масляна не така, як у часи наших бабусь. Такі народні розваги як катання на трійках, санках все частіше стають приємним спогадом. Традиційну трійку коней на гулянні замінила «міні-трійка» симпатичних поні, на радість дітям, які веселим гуртом атакували візок.
Закінчилось свято Масляної — настав Великий піст.
