24 лютого цього року виповнилося 100 років з дня відлучення Льва Миколайовича Толстого — всесвітньо відомого та шанованого письменника — від Російської православної церкви. Визначення Синоду РПЦ стало результатом богословських пошуків останніх років життя письменника, його незгоди з прочитанням церквою Євангелія, а також його публічних протестів проти моралі та конформізму церковнослужителів. Особливо непокоїла церкву та обставина, що навколо Льва Толстого стали збиратися його послідовники та однодумці — «толстовці», «секта толстовців». Що означає для традиційних церков слово «секта» — загальновідомо. Навіть якщо мова йде про славу та гордість російського народу.
У день сторіччя сумно відомого відлучення правнук Толстого — Володимир Толстой надіслав Патріарху Московському і всієї Русі Алексію II лист, в якому пропонував переглянути рішення столітньої давності. Володимир Ілліч Толстой висловив думку, що сьогодні, «людство вийшло на новий рівень толерантності, і тому він має право сподіватися на переосмислення ролі його великого прадіда в історії...» Володимир Толстой впевнений, що прийшов час «заново оцінити те, що відбулося та пошукати примирення в своїх душах... «Православні не можуть відмовитися від Бога, але вони не можуть відмовитися і від національного генія та пророка».
Правнук Толстого надіслав лист також і президенту Російської Федерації Володимиру Путіну — з таким же проханням. У листі він пише про твори Льва Толстого, присвячені Кавказу, горцям і вважає, що сьогодні ім’я його великого прадіда могло б стати символом для примирення та згоди в Чечні. (Нагадаємо, що все ХIХ століття Російської імперії пройшло під знаком колоніальних воєн, а саме — в підкоренні Кавказу та Середньої Азії).
Звернення правнука Толстого до Московського патріарха відбулося напередодні Прощеної неділі — у час, коли церква вчить прощати не тільки заблудших, але навіть ворогів. Тим часом у московських церковних ЗМІ вже зазвучали серйозні побоювання, як би «письменник- єретик» не був таки вибачений. Так IТАР-ТАРС/Радонеж пише, що «зі справою про відлучення Толстой-молодший, судячи з усього, не дуже розібрався: адже ніякого відлучення від Церкви, по суті, не було, оскільки Лев Миколайович сам заявив про те, що не вважає себе пов’язаним iз Православною церквою, що і було підтверджено синодальним визначенням. Та й взагалі незрозуміло, яке значення може мати зняття відлучення для людини, що давно померла і вже дала свою відповідь перед Богом». (?!)
Скільки залізної правоти та непохитності! І як все це відрізняється від сучасної практики деяких інших церков, які переглядають свою історію та — не маючи можливості виправити старі помилки — принаймні просять за них вибачення, очищаючи таким чином Душу Церкви. Російська православна церква, однак, (також, як всі наші Українські церкви) вважає себе ангельски незаплямованою і не може пригадати жодної історичної провини, в якій варто було б покаятися. Очевидно, навіть таємна співпраця її духовенства з КДБ не вважається гріхом, не кажучи вже про інше. Наприклад, про те, як у 1946 році церква приймала прямо з «теплих» рук органів безпеки конфісковані у греко-католиків храми.
Лев Толстой не потребує ні захисту, ні прощення навіть церкви, що було дуже добре зрозуміло російським суспільством початку ХХ століття. Відлучення від церкви не відбилося ні на популярності книг письменника, ні на кількості його виданих книг. Дозволю собі висловити ще одну думку. Культурний імідж Росії в сьогоднішньому світі міг би бути зовсім іншим, набагато тьмянiшим і менш глибоким. Якби не два імені — Федір Достоєвський та Лев Толстой.
