Щодо опозиції, то тут теж чимало проблем. Вона дуже строката, тому ми не можемо чітко з’ясувати, що вона відстоює, за кого і проти кого вона висуває гасла. Слухаючи натовпи біла наметового містечка, можна почути з одних уст схвалення, з інших — протести на адресу Л. Кучми, Ю. Тимошенко, О. Мороза... Тому не важко переконатися: чим більше людей різного спрямування, тим різноманітніші їхні думки та дії. Але найгірше те, що деякi лідери акції «Україна без Кучми» схиляються до думки, що Україні революція просто необхідна. А чи потрібна вона нам? Мабуть-таки, ні! Ми називаємо себе демократичною країною, тому й події повинні проходити демократичним шляхом.
Я вважаю, що ускладнює діалог ще й необізнаність наших громадян у цій справі. Один говорить одне, інший — щось інше. А де ж правда? Політики бояться, що в цьому процесі «полетять їхні голови», а чого боїмося ми? Може, правди, яка для когось буде не такою, якою б її хотіли бачити?
Тому діалог можливий, по- перше, коли абсолютно вся інформація буде відкритою для всього суспільства; по-друге, коли ми сприйматимемо правду такою, якою вона є, а не такою, якою б ми хотіли її бачити; по-третє, коли опозиція підійде до цієї проблеми з демократичного погляду, і по-четверте, коли влада замінить малоконтрольованих керівників тими, хто хоче вивести країну з кризи.
Владі та опозиції потрібно зрозуміти одне: все, що вони роблять і коли-небудь зроблять, має бути лише для народу і заради народу.
Юлія КАЦУН, студентка факультету журналістики Міжнародного інституту лінгвістики і права, Київ
Продовження теми на сторінці "День за днем"
