З видань українською мовою зустрічаються переважно рецепти національної кухні і учбова література, — але їм належить ледве не десять відсотків вітчизняного ринку.
Засилля російського інтелектуального ширвжитку цілком зрозуміле. Північний сусід звільнив своїх книговидавців від ПДВ, на широку ногу поставлене виробництво паперу, фарб і випуск поліграфічних машин. В Україні немає ні першого, ні другого, ні третього.
Багато хто з вітчизняних підприємців вважає за краще займатися видавничо-книготоргівельною діяльністю. Пару найменувань видають дома — на порядок більше ввозять з-за кордону. Наприклад, в Фінляндії тираж будь-якої книги або журналу обійдеться бізнесмену в два рази дешевше, ніж в Україні. Там не треба платити 30 відсотковий акциз на ввезення паперу і ПДВ. Все можна зробити з місцевої сировини на налагодженій технологічній базі. Правда, і прибутки залишаються там...
Немає в Україні і сучасних спеціалізованих магазинів. Якщо раніше в об’єднання «Київкнига» входило біля 80-ти спеціалізованих магазинів, то сьогодні їх не більше десятка. Багато хто перетворився в щось зовсім інше. Наприклад, колишній «Пропагандист» відтепер пропагує не книги, а сувеніри і годинники, а «Книжковий світ» на Хрещатику став, швидше, світом не книг, а текстиля та електроніки.
У кінці 2000 року Президент зобов’язав уряд до 1 червня впровадити механізми пільгового кредитування для вітчизняних видавництв і поліграфічних підприємств. А поки за рік в Україні в світ випускається менше двох книг на сім’ю. У тій же Росії — п’ятнадцять.
Згідно з методикою фахівців ЮНЕСКО, кількість книг, що видається на один мільйон чоловік повинна становити 220 примірників на рік. Якщо для розвинених країн цей показник перевищує одну тисячу, то в Україні складає не більше 120.
