20 лютого
А сніг все падав і падав. Господарка-зима нарешті прокинулася і взяла в руки чарівне сито. Вона сіяла і сіяла своє небесне борошно, вкривала ним дороги та стежки, а мільйони ніг місили снігове тісто. І нічого, що чоботи геть промокли, — життєва енергія тіла, підзаряджена емоціями від природної краси, зігріє промоклі ноги. Навіть «апчхи» не дуже лякає, бо ж довгоочікувана зимова краса зборює навіть страх перед грипом. Ці сніжинки, що мимоволі роблять приземлення на обличчі, лоскочуть вії, зволожують розпашілі від турбот робочого дня щоки, ніби знову наповнюють втомлене тіло життєдайною енергією.
Хоча ноги трохи пробуксовують у сніговій каші — на душі легко. Вона десь у своїй глибині посміхається цьому чарівному диву природи, цьому кришталевому пуху, що вкриває все навколо, немов захищаючи, заховавши під сніговим покривалом. Багато снігу — на добрий урожай — згадується ще один аргумент для зачарування можливим снігопадом.
Вдома ви примощуватимете чоботи для просушування на напівхолодну батарею, можливо, і відклеєна підошва настрій зіпсує. Та це буде потім. А зараз лише ви і білосніжна пелена чарівності. Неоціненна краса природи! І щоб не проскочити повз неї, підіймемо погляд від підошов чобіт на цю бездонну круговерть, вдихнімо насичене свіжістю повітря і відчуймо радість. Звичайну радість життя, існування, радість кожної хвилини, що, як відомо, ніколи не повторюється, розтаючи, мов сніжинки, у Вічності.
