Розповсюджена інформагентствами заява лідера УНР Юрія Костенка про те, що участь його партії в акції «Україна без Кучми» є «великою помилкою», цілком може бути сигналом для тих, хто прогнозував розпад протиприроднього єднання в рядах антипрезидентських акцій комуністів і їхніх ідейних антагоністів, якими мають бути костенківці, що вважають себе наступниками розколотого ними Народного руху.
Навряд чи досвідчений політик Костенко не бачив цього очевидного факту до оприлюднення своєї заяви. Скоріше за все, зникла причина, яка дозволяла йому і ще ряду політиків правого спектра заплющувати очі перед очевидним. Або інакше — зявилась причина, якою може бути елементарна суперечка за лідерство, яке в акції соціалістів костенківцям і решті правих явно не «світило».
На тлі гучних протестів прихильників Мороза і Тимошенко, ексклюзивна ініціатива УНР у вигляді «Української правиці» явно програвала, а тут зявилась ще одна конкуруюча структура — Форум нацпорятунку, в якому засвітились практично ті ж самі обличчя, що й в УБК («Україні без Кучми»). А роль партії Костенка виглядала на рівні віртуальної партії Степана Хмари, який приєднується практично до всього, що рухається кулуарами парламенту. Інша річ — «правиця», в якій Юрій Костенко бачить себе безперечним лідером. Тому наступні дії партії УНР її лідер бажає проводити виключно через «правицю», що, схоже, має допомогти цьому утворенню не бути забутим одразу після заснування.
Як розцінити дистанціювання УНР від соціалістів iз одночасною співпрацею з ними ж у рамках Форуму нацпорятунку — нехай думають партійні ідеологи. Більшої уваги заслуговує черговий раз засвідчена відданість костенківців уряду Ющенка, недопущення відставки якого партія, згідно із заявою, вважає своїм основним завданням. Заклик до відставки Президента у такому випадку виглядає недоречним, а тому нічого подібного собі Юрій Костенко у заяві не дозволяє. Із гасел минулого тижня в арсеналі цього політика залишились лише згадка про відставку Генпрокурора Михайла Потебенька і «всіх силовиків, причетних до зникнення Георгія Гонгадзе». Якщо ж врахувати, що один із силовиків, а саме новопризначений голова СБУ Володимир Радченко, названий Костенком «українським патріотом», то список суворих вимог УНР стає непристойно вузьким, та й самі вимоги такими майже не виглядають. Не виключено, що незабаром опозиціонер Костенко побачить патріотичні риси і у інших керівників силових відомств.
Безперечно, що сидіти на двох стільцях («правиця» і Форум нацспасіння) Костенкові буде зручніше ніж на трьох (акція УБК). Незручності, що залишились, видаються незначними, якщо зважити, що таку незручну позу УНР розділяє разом із своїм найбільш послідовним союзником — партією «Батьківщина». Помилки із цим вибором Юрій Костенко не бачить. Поки що.
