Багато хто зараз висловлюється за діалог влади й опозиції як можливий шлях виходу з політичної кризи.
«День» вирішив звернутися до експертів з запитанням, що, на їхню думку, має бути попередньою умовою подібного діалогу, які зобов’язання повинні взяти на себе влада і опозиція, щоб цей діалог став можливий, і якими можуть бути його результати (правові, політичні тощо)?
Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ, політолог, директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології:
— Зараз ми маємо ситуацію, коли певні попередні умови повинні бути визначені. Інколи діалог можливий без будь-яких умов. Тут, я вважаю, що умови мають бути. З боку влади це має бути визнання своїх помилок і покарання винних за всі ці помилки. Я маю на увазі і неадекватне розслідування, і некоректне ставлення до рідних зниклого журналіста, і непрофесійне виконання обов'язків людьми, які повинні були їх виконувати в зв'язку зі справою Гонгадзе.Потрібно зробити кроки для повного, відкритого та чесного розслідування цієї справи. Я думаю, що визнання помилок має бути паралельним з визнанням того, що люди, які відповідають за них, мають піти у відставку. Я не думаю, що відставка має бути умовою діалогу чи зустрічі влади і опозиції. Але визнання того, що влада готова це зробити і розглядає, як саме це зробити, може бути реальною умовою для діалогу. Що стосується опозиції, то до тих пір, поки вона така строката, незрозуміло, з ким можна розмовляти. Я вважаю, що влада не повинна зустрічатися з УНА-УНСО або якимись радикальними комуністами-більшовиками. Вони мають визначитися, хто вони є і відсторонитися від радикалів. Крім того, опозиція має взяти на себе зобов'язання діяти в межах законодавства.
Результатом такого діалогу могли б бути правові рішення в сенсі зобов'язання Президента та політичних сил в парламенті, які його підтримують, підписати відповідні закони. Наприклад, закон про парламентські слідчі комісії, закон про опозицію, закон про Кабінет Міністрів і т.д.
Валерій ХМЕЛЬКО, декан факультету соціальних наук і технологій НаУКМА, професор:
— Я думаю, що першою умовою переговорів влади з будь-ким є організованість того другого суб'єкта, з яким влада вступає в діалог. Цей суб'єкт повинен мати відповідні повноваження, якимось чином легалізовані. Коли опозиція, наприклад, представляється як певна партія або блок партій, вона може дати відповідні повноваження якомусь своєму представнику, і цей представник або невелика група представників (бо ж не можна вести діалог із сотнями людей одночасно) веде переговори від імені цієї організованої частини суспільства — це нормальний діалог влади і опозиції. Звичайно, для того щоб судити визначено, важливо вислухати думку політологів про те, що являє собою опозиція (може, вона якимось чином і структурована), але поки що опозиція для людини зi сторони, яка її спеціально не вивчала, виглядає як певна неструктурована маса (ця безліч різних за своїми орієнтаціями, ідеологічними переконаннями людей, які об'єднані лише бажанням відправити у відставку певнi посадовi особи, включаючи Президента). І тому незрозуміло, яким чином можна взагалі вести діалог із такою групою, позаяк не зрозуміло, хто ж уповноважений виступати від її імені і хто буде прислухатися до результатів цього діалогу? Так, наприклад, влада з кимось домовиться, але інші взагалі не будуть вважати за потрібне з цим рахуватися. Тому діалог у такій ситуації навряд чи може бути конструктивним. Тобто повторюся, єдина умова — це організованість опозиції і організованість до такого рівня, коли вона зможе уповноважити когось конкретно вести переговори від її імені. Якщо буде такого роду організованість, то й будуть дійсні політичні, а не тільки словесні результати.
Євген ГОЛОВАХА, головний науковий співробітник Інституту соціології НАН України:
— На мою думку, потрібно розрізняти два предмети для діалогу влади і опозиції (адже, наскільки я розумію, йдеться саме про діалог виконавчої влади з опозицією, оскільки опозиція включена в законодавчу владу, і такий діалог постійно ведеться між гілками влади). Перший предмет цілком очевидний — це ситуація, пов'язана із зникненням журналіста Гонгадзе і все, що з неї випливає. Я вважаю, що в цьому випадку основою для повноцінного діалогу (а діалог тут повинен вестися між владою і громадськими організаціями) — це повноцінна юридична оцінка даної справи. Тому мені здається, що на даному етапі діалог влади і опозиції з цього питання (без остаточної юридичної оцінки ситуації) буде безплідним. Я вважаю, що розв'язання цього питання треба залишити на розсуд насамперед юридичних інстанцій, а все, що може робити громадськість (якщо вона зацікавлена в об'єктивному рішенні) — шукати шляхи громадського контролю за здійсненням усієї юридичної процедури, як це робиться в усьому цивілізованому світі.
А інший предмет (який уже виходить за межі цієї конкретної ситуації) — це визначення того, як взагалі в країні повинна здійснюватися діяльність виконавчої влади (за якими принципами, законами, нормами, етичними і політичними правилами). Це питання, що стоїть зовсім в іншій площині, в цьому випадку — діалог влади і опозиції вже повинен вестися так, як це робиться в усіх демократичних державах. Йдеться про вибори. Як мені здається, все це вирішується в передвиборних кампаніях, з висуненням конкретних політичних позицій конкретними політичними партіями та об'єднаннями. Влада повинна визначитися в тому, які політичні сили є її прибічниками, і на цій основі між прибічниками і противниками виконавчої влади цілком може вестися цивілізований діалог у рамках передвиборної кампанії. І, власне кажучи, вибори визначать, хто з них здається для більшості наших людей більш сприйнятними, як та сила, що здатна дати подальший поштовх для нормального цивілізованого розвитку суспільства. Я думаю, що і зараз існують для цього цілком реальні умови (незабаром розпочинається передвиборна кампанія, пов'язана з виборами до Верховної Ради). Я, наприклад, не бачу перспективи подібного діалогу в діалозі з тими силами, які ініціюють демонстрації, позаяк вони об'єднані абсолютно неясними для мене якимись загальними засадами (я не бачу ніяких серйозних підстав для об'єднання цих сил, які виступають під одним-єдиним, антипрезидентським гаслом, що явно для виконавчої влади не є конструктивним). Діалог можливий тільки на основі реальних програм, які об'єднують людей у рамках політичного об'єднання. Інакше все просто обмежиться лише закликами. Наприклад, наметове містечко — це, можливо, й радикальна форма вирішення таких проблем, тільки не найконструктивніша. Треба створювати громадські організації, які мали б реальні важелі впливу (в тому числі й юридичного).
