Нині ми найбільше по праву пишаємося своєю гласністю, тому що вона начебто дійсно є: кричи, що хочеш, удома, у дворі або навіть у переповненому трамваї, тебе за це не тільки, як колись, не розстріляють, але навіть не зашлють на Колиму. Навіть більше за те, тебе обов’язково у відповідь хтось підтримає, викрикнувши іще щось сміливіше і зліше і навіть, у крайньому випадку, якщо не підтримає ніхто, то тиша, що настане, буде не зловісною, як колись, а явно доброзичливою, оскільки однаковими проблемами стурбовані всі твої тимчасові «колеги», які потерпають від трамвайної тисняви.
Це з одного боку — того, де твій світ обмежено обсягом одного вагона, двору або квартири. Тому ефект від крику майже нульовий: хоч як відчайдушно він звучить, хоч скільки в ньому кипить обурення місцевими або глобальними порядками, всі заплановані згори заходи неухильно йдуть при цьому своєю чергою...
Другий бік гласності — думка виробничого колективу, для з’ясування якої раніше щомісяця проводилися збори — виробничі, профспілкові, партійні. Хоч би як ішли справи, хоч би скільки було в колективі підлабузників та затискувачів критики, завжди на зборах були якісь правдолюби і сміливці, які, на зло начальству, все-таки «різали правду-матку». А якщо хтось хотів звернутися до свого начальства з особистого питання, то знав, що зробити це неважко, оскільки саме для цієї мети офіційно надавалися певні дні й години.
Тепер же в переважної більшості начальників офіційно призначений час прийому з особистих питань узагалі не передбачено, і тому потрапити до них практично неможливо ні під яким приводом. Щодо зборів, то знову ж таки в переважній більшості випадків вони не проводяться, оскільки місцевому начальству на думку колективу, як мовиться, «наплювати з високої дзвіниці».
З третього боку гласності — наше телебачення, радіо, газети — засоби масової інформації, завдяки яким твій крик може прозвучати на все місто, область або навіть на всю країну і, якщо він несе що-небудь ділове, то може стурбувати і тих, кому до снаги щось виправити.
Звідси висновок: якщо хочеш, щоб твій крик було почуто, звертайся в ці самі всемогутні ЗМІ. Але якщо ви думаєте, що вас дуже чекають, попереджаю одразу: чим могутніші ЗМІ, тим вищу вони мають огорожу, і вам доведеться пробиватися в неприступний палац. І при цому мас-медіа вперто твердять, що працюють у поті чола тільки для народу. Пройшовшись по центральних ЗМІ зі своїми радощами та печалями, а також діловими пропозиціями і даремно пошарпавши собі нерви, тут же зазначимо: всі ЗМІ стурбовані тільки власними проблемами. Саме це і обурює тепер найбільше. Адже навіть під час так званих «культу особи», «застою» і «перебудови» ви могли легко і просто звернутися в будь-яку редакцію усно або письмово, щоб незабаром отримати ділову відповідь.
Здавалося б, в епоху довгожданої демократії і гласності зв’язок народу із представниками ЗМІ має бути ще більш діловим і тісним, але все вийшло навпаки, тому що нинішні ЗМІ стурбовані тільки власними проблемами. Тому писати нині в редакцію марно: відділів листів там давно вже немає. Коли ж підете в редакцію, вам пояснять, що коли хтось із журналістів вам дуже потрібен, то зателефонуйте йому і попросіть вийти до вас. Такі нині порядки. У тому, що ніхто до вас не вийде, можете бути впевнені, бо хоч би скільки ви телефонували, щоразу вас питатимуть: «А хто це? — після чого кинуть недбало: — А його немає!» Щонайбільше уточнять: «А навіщо він вам?» Але зрозумівши, що від вас редакції, як кажуть нинішні бізнесмени, «нічого не обломиться», все одно закінчать традиційним: «А його немає!»
Чого так довго в різних ЗМІ не виправляється цей явний перекіс? Та, очевидно, тому, що впливові люди по редакціях не ходять — за ними, як за потенційними «грошовими мішками», журналісти ганяються самі. Зі звичайними ж відвідувачами, так званим «простим народом», працювати сьогодні в редакціях просто нікому. І це називається гласністю? Так і хочеться гукнути, як у глухому лісі: «Демократія і гласність!.. А-у-у-у!»
Ось і виходить, що для основної маси громадян тепер узагалі гласності немає.
ВІД РЕДАКЦІЇ: Навіщо ж усіх «стригти під один гребінець»? Уже сам факт публікації в «Дні» цього листа свідчить, що узагальнення стосовно всіх ЗМІ не зовсім коректні. Проблема, звичайно, існує, але завжди можна звернутися до редакції, яка працює у постійному діалозі зі своїми читачами.
