Сьогодні та завтра в Києві перебуватиме секретар Ради безпеки Росії Сергій Іванов, який відвідає Україну для остаточного з’ясування деталей зустрічі між президентами Леонідом Кучмою та Володимиром Путіним 11—12 лютого в Дніпропетровську і для обговорення зi своїм колегою Євгеном Марчуком широкого комплексу проблем безпеки. Візит Сергія Іванова, якого небезпідставно вважають одним зi творців політики нового російського керівництва, намічені візити президента РФ Путіна та міністра закордонних справ Ігоря Іванова (в середині лютого до Харкова) — з одного боку, явне свідчення збільшення інтенсивності контактів між керівництвом двох країн, збільшення зацікавленості в двосторонньому співробітництві. І з іншого боку — саме Сергій Іванов на міжнародній конференції з безпеки в Мюнхені проголосив, по суті, нову доктрину російської політики на пострадянському просторі, яка створює нову ситуацію не лише в СНД. Нова російська політика щодо країн СНД може бути охарактеризована одним словом — прагматизм. Жорсткий прагматизм, побудований на захисті національних інтересів, як їх бачить Москва.
У своєму виступі на мюнхенській конференції Іванов заявив про «певне переосмислення основних напрямків російської політики в СНД». Відправною точкою для цього став висновок про те, що прискорений розвиток Співдружності у повноцінне інтеграційне об’єднання у найближчій перспективі неможливе. Дилема, як заявив Іванов, полягала в тому, щоб вибрати: розглядати й надалі інтеграцію на пострадянському просторі як абсолютну цінність, яка б виправдовувала чи не всі затрати та поступки партнерам, або ж перейти до більш тверезого та прагматичного курсу. Секретар російської РБ визнав, що вибір був непростим, особливо з урахуванням ціни, яку Росія вже заплатила за проведення попер еднього курсу. Але, очевидно, все вирішили цифри, наведені Івановим: заборгованість країн СНД перед Росією за державними кредитами з урахуванням прострочених платежів за процентами склала понад $1,5 млрд., а загальна сума боргів — понад $5,6 млрд. В результаті, підсумува в Іванов, вибір було зроблено на користь забезпечення інтересів національної безпеки Росії, передусім через розвиток двосторонніх відносин з країнами СНД.
Очевидно, одним iз перших прикладів такого прагматизму стала проблема навколо нещодавнього припинення постачання російського газу до Грузії. Тбілісі, а потім — і деякі західні столиці заявили тоді про те, що газова проблема використовується Москвою для політичного тиску. Іванов відповів, що насправді проблема полягала в тому, щоб запобігти перепродажу російського палива нечистими ділками за демпінговими цінами. За його словами, Москва й надалі дiятиме подібним чином при захисті інтересів і держави, і російських фірм і не тільки на пострадянському просторі. Жодної політики і «імперських замашок» в цьому він просив не шукати. Щоправда, можна б звернути увагу й на те, що Грузія залишається чи не найбільш відстороненою від Росії країною, будучи в той же час її боржницею.
За словами Іванова, Росія не відмовляється від багатосторонніх форм співробітництва, інтеграції в рамках СНД, але «без форсування подій». Нова оновлена модель, підсумував Іванов, полягає в поєднанні загальноінтеграційних процесів з активізацією двосторонніх зв’язків. Бiльш ніж зрозуміло, що головна увага і під час його візиту, і під час зустрічей президентів та міністрів приділятиметься саме презентації та обговоренню цієї моделі. Яка, можливо, свідчить, що Росія зовсім не відмовляється від домінування на всьому пострадянському просторі — але зараз ця ідея отримує інші форми, які надали б передусім самій Росії більше поля для маневру, більшої гнучкості в проведенні своєї політики. Яка, як її оцінюють в Києві, спрямована на повернення Москві статусу одного з світових полюсів.
Україна ж може, очевидно, слугувати прикладом саме активізації двосторонніх зв’язків — хоча б тому, що такої частоти зустрічей між керівництвом двох держав не було ніколи, дніпропетровська зустріч президентів стане вже дев’ятою з часу обрання Путіна. У своїх останніх промовах міністр закордонних справ Анатолій Зленко нагадував, що час піднімати відносини з Росією до гідного їх рівня і, що цікаво, теж вживав слово «прагматизм». Навіть — «жорсткий прагматизм». Залишилося тільки дізнатися про різницю в трактуванні прагматизму між Києвом та Москвою.
Проблема також і в тому, що Росія вже визначилася зi своїми національними інтересами і доктринальними документами щодо їхнього захисту. Україна ж їх іще тільки розробляє. І внутрішня нестабільність явно шкодить проведенню прагматичної політики.
