Мало в кого виникають сумніви, що перемога буде за «яструбом» Шароном, який доклав максимум зусиль для своєї перемоги. Блискучий політик, в минулому командир одного з елітних підрозділів ізраїльської армії, Аріель Шарон став депутатом Кнессету у 1977 році. У подальшому він кілька разів обіймав міністерські посади. На початку 80-х був міністром оборони. Саме під його командуванням проводилися військові операції в Лівані 1982 року. Саме цей крок створив Шарону імідж жорсткого політика у ставленнi до арабів, саме цей крок, вочевидь, стане запорукою його перемоги на прем’єрських виборах.
Лиха доля супроводжує Ехуда Барака. Його перемога у травні 1999 року на дострокових виборах над Беньяміном Нетаньягу не передвіщала легкого перебування на прем’єрській посаді з самого початку. Приблизно через рік виконання Бараком обов’язків крах його політичної кар’єри став очевидним. Урядовці один за одним почали подавати у відставку. Намагання Барака створити національний уряд єдності так і лишилися марними. Партія «Лікуд» на чолі з Аріелем Шароном дала чітко зрозуміти прем’єру, що співпраці з Бараком жодної бути не може. Посилалися «лікудівці» нібито на надмірну поступливість Барака у переговорному процесі з Палестиною. Чи був він справді таким поступливим? Навряд. Інша справа, що уряд Барака, справді, дуже мало зробив для мирного процесу на Близькому Сході. А саме його обіцянки завершити переговори якнайскоріше i стали запорукою перемоги на минулих виборах. Політична кар’єра Ехуда Барака починалася досить успішно й неочікувано, можливо, для самого нинішнього прем’єра. Так само стрімко й неочікувано вона падала. Народився Барак у 1942 році, у сім’ї вихідців зі Східної Європи. Тоді його звали Ехуд Брог, тільки через багато років він змінив своє ідишське прізвище на івритське Барак (у перекладі — «блискавка»). У 17-річному віці він пішов до армії. До тридцяти років очолював один із елітних підрозділів Армії оборони Ізраїлю. У 1995 році бригадний генерал стає міністром внутрішніх справ в уряді Рабина. У 1999 році перемагає на дострокових виборах Нетаньягу.
Навряд чи Баракові вдалося вписати в ізраїльську історію вагому сторiнку. Навряд чи його будуть так само iз захопленням згадувати, як Шимона Переса, Голду Меїр, Іцхака Рабина чи Беньяміна Нетаньягу. Очікувати, що його політична зірка знову зійде на ізраїльському небосхилі можна тільки в одному випадку, коли дипломатичні ініціативи Шарона будуть такими ж безрезультативними. Надто багато сподівань було покладено на Барака й надто мало було ним зроблено. Ще більше сподівань покладають зараз на Шарона: він мусить не тільки встановити на Близькому Сході мир, але для початку й відновити його. Чи виправдає Шарон таким чином і своє прізвисько — «Бульдозер», яке очевидно мусить означати і його принципову непоступливість, і його міць при переконуванні опонента?..
ДО РЕЧI
В інтерв’ю кореспонденту «Дня» голова ізраїльської партії «Демократичний вибір» Роман Бронфман повідомив, що не лишається жодних сумнівів у тому, що на виборах переможе пан Шарон. Щодо перспектив мирного процесу на Близькому Сході, Бронфман повідомив, що усе залежатиме від складу нового уряду. Поки що прогнози пана Бронфмана доволі песимістичні: він вважає, що більшість у цьому уряді складатимуть саме представники релігійних партій, а не світських. Це, на думку ізраїльського парламентарія, означатиме стагнацію мирного процесу. Щодо співпраці нового уряду Ізраїлю із Заходом, пан Бронфман зазначив, що в деяких європейських країнах Шарона вважають фактично «персоною нон грата». Тому для легітимізації свого уряду йому доведеться, очевидно, залучити до співпраці колишнього прем’єр-міністра Шимоном Пересом.
