VI. СХІДНА МІСТЕРІЯ
Чи не найпослідовніші і найзавершеніші зразки тоталітарної містерії дав у ХХ столітті східний театр — театр Кім Ір Сена і Мао Цзе Дуна, котрий спирався не лише на новочасні тоталітарні ідеї, а й на традицію східної деспотії.
Так, у Китаї, де театр за часів комуністичного будівництва став одним із засобів здійснення партійного керівництва, постав метод «встановлення взірців». Це здійснювалося шляхом влаштування з 1952 року комісаром культури фестивалів з показом вистав, що отримали схвальну оцінку керівництва. Перший такий фестиваль був різножанровий і сприяв формуванню підтриманого партією жанру «переосмисленої історичної драми», другий — охопив лише «розмовну драму», яка втілювала тему революційної боротьби проти імперіалізму, за будівництво нового соціалістичного життя в місті і на селі.
Відтоді у репертуарі театрів з’явилися твори із такими назвами: «Брат і сестра піднімають цілину», «Ледащо краде курячі яйця», «Годівля курей», «Селян наділяють землею», «Зовиця і невістка несуть подарунки Народно-визвольній армії», «Загін самооборони упіймав бандитів» і навіть «Зниження орендної платні»
Фестиваль 1964 року носив назву «Фестиваль Пекінської Опери на сучасні теми», про який у доповіді «Про революцію в Пекінській Опері» говорила дружина Мао Цзе Дуна, в минулому другорядна кіноактриса Цзян Цзін. Вона ж прославилася і як переписувачка класичних творів, які й показала у жанрі «зразкових драм» — «Червоний ліхтар» та інші. Внаслідок встановлення зразків на китайській сцені залишилося лише декілька зразків «взірцевої драми», котра пропагувала катехизу «товариша Мао»:
— Розмовляй ввічливо;
— Чесно розраховуйся за куплене;
— Взяв у борг річ — поверни;
— Зіпсував річ — відшкодуй збитки;
— Не бийся, не лайся;
— Не псуй посівів;
— Не допускай вільностей з жінками;
— Не виявляй жорстокості до полонених.
Невдовзі одній з п’єс «Розжалування Хай Жуя» У Ханя була навіть присвячена критична постанова ЦК партії і виступи самого «товариша Мао».
Проте найпослідовніше тоталітарні ідеї були проведені у статті «Проти лібералізму» «товариша Мао», написаній ще 7 вересня 1937 року. Пропагуючи боротьбу з лібералізмом, Мао чітко окреслив коло явищ, проти яких завжди спрямований тоталітаризм. Лібералізм, — писав Мао, — виявляється у різних формах:
— Знати, що людина щось чинить невірно, але не лише тому що вона знайома, однокашник, задушевний друг, коханий, давній співробітник або підлеглий, не сперечатися з нею, а дозволяти діяти й далі в тому ж дусі, тільки б зберегти мир і дружбу;
— Дозволяти собі безвідповідальну критику за спиною, замість того, щоб вносити пропозиції перед організацією...
— Не виконувати вказівок і свою особисту думку ставити понад усе.
— Не боротися проти невірних поглядів.
— Чути невірні думки, але не сперечатися з ними; навіть про контрреволюційні розмови не доповідати...
У Корейській Народно- Демократичній Республіці (Північна Корея) головним театральним жанром стала революційна опера, змістом якої стала боротьба проти японців у колоніальний період, «чудесні події» з життя міфологізованого ще за життя Великого Чучхе Кім Ір Сена, президента Кореї.
Можливим такий театр став лише завдяки ледве не найпотужнішому у світі поліційно-пропагандистському апаратові, котрий і став запорукою видатних досягнень корейського мистецтва. Основні вимоги корейської пропаганди, котрі не змінювалися майже півстоліття, передбачала передусім оспівування величі Кім Ір Сена та членів його сім’ї (ще у дитинстві Кім ір Сен став Великим Вождем корейського народу, котрий зобов’язаний йому своїм щастям; як співають у пісні: «Хто дав нам щастя сьогодення? Його дала нам партія, його дав Вождь. Шляхом, указаним Великим Вождем, Маршалом Кім Ір Сеном, Ми будемо йти, віддаючи свої життя!»; при цьому обов’язково вживається офіційна титулатура Кім Ір Сена — Великий Вождь нашої партії і народу, Маршал могутньої республіки, Сонце нації, Залізний всеперемагаючий полководець, Видатний керівник міжнародного комуністичного і революційного руху, Герой, котрий уперше з’явився у п’ятитисячолітній історії нашої країни» (з кінця 1970 років його титулували ще й «батьком» народу);
Корейська пропаганда спиралася не лише на гучні гасла, а передусім на систему легендарних сюжетів про те, як:
— Кім Ір Сен зупинився, щоб підвезти у своєму особистому лімузині зустрінуту ним бабусю;
— Кім Ір Сен особисто керує лікуванням пораненого під час аварії на заводі молодого робітника;
— Кім Ір Сен особисто цікавиться побутом ветеранів- інвалідів.
— Кім Ір Сен, двічі їдучи повз рідне село, навіть не зупинився в ньому, оскільки був дуже заклопотаний державними справами.
У переважній більшості усі ці байки — лише перелицьовки конфуціанських історій або корейських міфів про діяння героїв і богів.
Усе пов’язане з Кім Ір Сеном та його сином Кім Чжон Іром було в Кореї об’єктом релігійного вшанування. Передусім це стосується біографії Кім Ір Сена (з кінця 1980-х рр. і Кім Чжон Іра), яка стала не лише найголовнішою дисципліною у дитячому садку і школі, але й цілою науковою галуззю.
З 1970 років обов’язковими також стали значки із зображенням Кім Ір Сена і його портрети — біля входу в усі установи і на підприємства, в усіх кабінетах, аудиторіях і навіть у приватних помешканнях. Водночас заборонені будь-які інші зображення на стінах, з яких посміхається «батько» (його портрет щоранку чиститься спеціальною щіткою). Поширення набули і так звані «сачжоккван» — «музеї революційних заслуг Великого Вождя», які створюються в усіх містах, на великих фабриках і заводах.
Цілком органічно у такому інтелектуальному просторі й постала корейська містерія.
