В умовах дії задекларованої суспільної мети — ринкової демократії (європейського вибору), відсутність поступу у вирішенні проблеми, що розглядається, тобто практично радянське статус-кво засадчих параметрів по осі суспільство-влада, вже давно стоїть головною перешкодою на шляху до нібито всіма бажаних перетворень.
З точки зору стану, в якому ми знаходимось, так званий «касетний скандал» виглядає надзвичайною можливістю каталізувати процес якісних змін в усвідомленні суспільством і владою своєї ролі в умовах, які вже давно для обох учасників стали новими.
В якому напрямі об’єктивно повинні проходити зміни, відомо: влада має рухатись у напрямку розуміння своєї ролі як сфери хоча і специфічних і дуже почесних, але послуг; суспільство (громадськість) повинно наближатись до усвідомлення своєї ролі як замовника і споживача цих послуг. І в цьому випадку замовник обирає виконавців. Сьогодні в умовах нашого суспільства для одних це бачиться дивним («маленький українець»), для інших — диким (представники влади).
І чим швидше дії обох учасників процесу набудуть реального змісту, тим менш болісним буде сам процес. Багато хто з політологів чи то з мотивів PR-у і впливу на ситуацію, чи то з намагання бачити бажане в дійсності, кажуть, що саме факт цього політичного скандалу вже є ознакою демократичності українського суспільства. Мабуть, з точки зору чинного моменту це справедливо, але з точки зору позитивних варіантів вичерпання цього «скандалу» — така приємна категоричність видається надмірною.
Якщо розглядати одну з можливих перспектив в руслі публічних медитацій «а ля УТН» та груп співчуття різного калібру, то це шлях подальшого накопичення кількості без виникнення нової політичної якості, тобто хвороба в черговий раз заглушається масованою «хіміотерапією», але від цього вона тільки поглиблюється. Ця альтернатива буде свідчити тільки про те, що інстинкт політичного самозбереження — понад усе. І на цьому тлі — національні інтереси, економічний, соціальний, політичний і будь-який інший поступ — це вторинне, підпорядковане тому основному, тобто (уже вкотре в історії?!), самозбереженню влади.
Тому слід розглядати і сприяти іншим альтернативам, якщо інтереси нашого буття хоч трохи виходять за межі справляння природних фізіологічних потреб. А саме, перш за все, «скандал» треба розглядати як морально-етичне явище. Тому що юридичний шлях не є перспективним дуже з багатьох міркувань, про які досить сказано і написано.
Саме морально-етичний шлях дає більше можливостей наближення до істини, тому що дозволяє без обмежень залучати зарубіжних експертів, в яких потенціал об’єктивності об’єктивно більший. І тут буде важливо саме максимальне наближення до істини, а не юридичне її встановлення.
Для чого це треба? Для того, щоб очевидно і переконливо неспростовані підозри були підставою для політичної відставки. Україна конче потребує такого прецеденту.
Перш за все, Цезар має бути поза підозрою. В такому разі у нас всіх з’явиться шанс досягти стандартів демократії. Хоча б античних. Для початку.
P.S. Є ще один дуже важливий, якщо не центральний аспект, — це відповідні гарантії «Цезарю» і «свиті» в разі політичної відставки.
Враховуючи, що завдяки умовам, що склалися в нашому суспільстві, значна, якщо не переважна частина його членів, якщо не ходить «під статтею», то може бути «підігнана під статтю»,і тому вирішення питання, хто більше і якої «статті» гідний , втягне суспільство в безмежну і,напевно, безплїдну дискусію.
Тому треба винайти можливість компромісу з питання про наступну відповідальність Цезаря і «команди» після відставки. Це потрібно для майбутніого держави і народу. Ймовірність юридичної відповідальності після відставки може зробити цю таку необхідну акцію ще тривалий час неможливою тому, що великий український народ продовжує сидіти в хаті,що знаходиться,звісно, скраю.
Історична довідка
1) Цезар Гай Юлій (100—44 до н.е.) — римський імператор. Починав політичну діяльність як прихильник демократичного угрупування.
2) Цезар — у Стародавньому Римі титул імператора.(Римська імперія, суспільний устрій — рабовласницький. — Прим.автора. )
