У рамках дискусії «Журналістика без комплексів», оголошеної «Днем» у № 166 від 15.09.2000 р., на наших сторінках уже публікувались думки як професійних журналістів, так і читачів («День», №№ 191, 192, 206, 222). Сьогодні, продовжуючи дискусію, ми подаємо лист нашого читача з Ужгорода, філолога Олега Драгана, у якому продовжується тема співвідношення журналістики і політики, що була заторкнута у листі Станіслава Поліщука «Журналіст: політик чи інструмент у руках політика?» («День», №222 від 2.12.2000 р.).
Світова журналістика, за незначним винятком, останнім часом радикально змінилася. Змінились функції більшості засобів масової інформації: від формування особистості, громади, суспільства — до розважальності. А що ж може бути цікавішим, ніж життя поп-зірок — їхні риси найчарівніші, їхні шати наймодніші, їхні дорогоцінності найдорожчі й найкращі, їхні любовні пригоди найпалкіші, їхні діти — просто янголятка... Усі словесні портрети дублюються суперкласними кольоровими світлинами. І все це супроводжується милими банальностями, що легко знаходять шлях до серця читача, слухача, глядача. Це ж стосується і політичних лідерів.
Якщо колись високочолі метри журналістики аналізували плюси й мінуси політичних, економічних кроків прем’єрів, президентів та урядів, то сьогодні їхні нащадки з комп’ютерами й мобільними телефонами зацікавлені найшвидше передати щось про особисте життя сильних світу цього. «День» також не втримався від такого ракурсу про скупість російського президента стосовно кишенькових витрат дружини. А скільки писали про дитину Тоні Блера (про дочку українського прем’єра трохи менше). А що чинила пуританська Америка та її преса (і не тільки американська) з Клінтоном і Левінською? Набагато менше писали про економічні успіхи уряду, й лише дуже маленький крок відділяв засоби «масових розваг», від оголошення Клінтона в старих добрих совєтських традиціях «ворогом народу». Слава Богу, цього не сталося завдяки демократичним традиціям.
А найбільшим практичним успіхом «засобів масових розваг» було обрання актора Рональда Рейгана спочатку губернатором, а згодом президентом США. Майбутні історики виборчих кампаній США ще проаналізують геніальність акторських ходів Рейгана, і що вони дали виборчим шоу інших кандидатів.
Читачам, телеглядачам і відвідувачам персональних сайтів Буша-молодшого відомі практично всі деталі біографії, секрети родинних стосунків і навіть причина його президентства — діти повиростали, поїхали вчитися й, аби не почуватися самотнім, він вирішив піти в президенти. Журналісти розкопали його студентську провину, що привела до адміністративного арешту й штрафу, його пристрасть до алкоголю і роль його дружини-вчительки в його моральному одужанні. І лише дуже серйозні видання аналізують можливі результати його економічної програми в період «охолодження» всієї економіки США, а призначення колишніх генералів та радників з питань оборони на ключові пости в уряді практично залишились поза увагою аналітиків.
Якщо колись преса на Заході могла спричиняти повалення уряду, то тепер, розкопавши скандальні подробиці життя міністра або високого посадовця, може добитися його відставки або звільнення, як це було у Великiй Британії, Франції, Німеччині, Бельгії...
Якщо колись засоби масової інформації справді допомагали формувати громадянина, то зараз більшість з них, окрім реклами, котра дозволяє їм вижити, намагаються зацікавити читачів, глядачів, слухачів чимось пікантним, скандально-кримінальним та персоналіями людей відомих і менш відомих.
Якщо місцеві засоби масової інформації колись разом з церквою намагалися формувати громаду й допомагати розв’язувати локальні проблеми, то зараз вони практично усунулися від цієї справи.
Якщо колись національні газети допомагали формувати націю, організовувати національні кампанії за щось або проти чогось, то зараз вони змагаються із засобами розваг у цьому мистецтві, й не завжди на користь журналістиці. Практично всі українські газети страждають від цієї хвороби: варто поглянути на продавців у промислових крамницях, котрі через відсутність покупців «просвіщаються» розгадуванням кросвордів і читанням гороскопів.
Щоправда, існують більш вагомі загрози засобам масової інформації, як, наприклад, у Росії, де починають закривати незалежні телеканали, газети, де журналістів тероризують за спроби проаналізувати кроки уряду чи місцевих чиновників. У Празі журналісти телестудії оголосили страйк проти призначення генерального директора з політичних мотивів.
У Росії, як і в Україні, де паростки демократії ще дуже слабкі й кволі, такі загрози дуже небезпечні. Адже ці паростки були народжені саме завдяки зусиллям вільної преси, радіо, телебачення.
Безумовно, українські ЗМІ не зможуть уникнути світової хвороби розважальності, але не треба забувати, що ще довгий час їм доведеться творити громадянське суспільство.
