4 сiчня
Херсон. Автовокзал. У салон автобуса сполученням Херсон — Одеса не поспішаючи заходять пасажири. Серед них — два негри. Одягнуті вишукано. У строгості і добротності костюмів-трійок, в підборі краваток явно проглядається бабуся-Європа. На руці у одного помічаю дорогу модель швейцарських годинників «ТISSO». Чорношкірі пасажири займають свої місця і про щось неголосно розмовляють, частенько поглядаючи на годинники. Ось і час відправлення. Водії і гадки не мають, про щось сперечаються. Минуло 5 хвилин. Один iз темношкірих пасажирів підходить до водія і чистою російською мовою, практично без акценту, ввічливо запитує: «Похоже, мы опаздываем?» — «Не боись, братан, успеем», — посміхнувся водій. Взяв документи і пішов у диспетчерську. Пройшло ще 10 хвилин. Негр підходить до водія і, вказавши нігтем на скло годинника, запитує: «Когда поедем? У меня в Одессе срывается очень важная деловая встреча!» У відповідь лунає: «Спокойно, догоним». До автобуса не поспішаючи продовжують підходити пасажири, що запізнилися. Хвилин ще через 10 в автобус повернувся другий водій з контролером. Почалася некваплива перевірка квитків. Неабияк нервуючий негр звертається до водіїв: «Кто будет нести ответственность за срыв деловой встречи?!» — «Да успеем мы, успокойтесь, ради Бога! Сейчас поднажмем», — роздратовано відповів один з них. «Как это поднажмем?» — здивувався негр. — Ведь превысив скорость, вы поставите под угрозу наши жизни!» Тут водій втрачає терпіння. «Люди добрі!» — волає він до пасажирів, — Да объясните вы им, в конце концов, в какой стране мы живем! Не в Африке ж мы!!! « Водій раздратовано гепається на сидіння. З півгодинним спізненням автобус відправляється в дорогу. Звичайно ж, не по Африці. По Україні.
