Як і все iнше в нашому світі, зміни населення відбуваються швидше, аніж будь-коли. Проте найглибші зміни населення мають не демографічний, а соціальний характер, і вони глибоко сягають своїм корінням в особисте і сімейне життя. Жінки вiдчувають нову свободу — нове вираження їх основних прав, і це справляє глибокий вплив як на чоловіків, так і на соціальне життя, в якому останні традиційно домінували.
Демографічні зміни, звичайно, відбуваються дуже швидко. 1970 року чисельність світового населення становила менше, ніж 4 мільярди, в даний момент вона перевищує 6 мільярдів і досягне 8 мільярдів до 2025 року. Причому практично повністю це збільшення буде сконцентроване в так досі званих «країнах, що розвиваються» — більшості азіатських країн і практично всіх країнах Латинської Америки і Африки.
Проте серед цих вражаючих даних є декілька цифр, що вселяють надію. За останні 30 років розмір сім’ї в країнах, які розвиваються, скоротився наполовину, від 6 дітей до 3. У наш час набагато більша кількість жінок, порівняно зі своїми матерями та й будь-яким попереднім поколінням, має менше число дітей. У безпрецедентному з історичного погляду масштабі жінки роблять вибір самі за себе, і їхнім вибором є менший розмір сім’ї.
В 70-х роках питання зростання народонаселення було дещо спірним. Воно відокремлювало Південь та Північ, країни розвинуті і країни, що розвиваються, таким чином, як і деякі інші питання — з широким поширенням звинувачень і взаємних підозр. І з тим результатом, що занепокоєність питаннями, пов’язаними з населенням, спускалася на останні рядки порядків денних у більшості країн та міжнародних організацій. Усього декілька країн, що розвиваються, мали програми планування сім’ї. І до тих, хто ніс найбільшу відповідальність за народження і виховання дитини, тобто жінок, зовсім не прислухалися.
Навряд чи знайдеться щось більш відмінне від підходу до розгляду питань населення в цей час. Існує глобальне розуміння того, що питання населення є частиною повсякденного життя. Репродуктивне здоров’я і статева рівність стали складовою частиною порядку денного щодо прав людини.
Маловідомим є факт, що ця епохальна зміна означає реальний видимий успіх Організації Об’єднаних Націй та її важкого і копіткого способу досягнення консенсусу. Повільно, протягом багатьох років тривалих дискусій і з надто важкими перемогами практики долалося розділення між різними таборами населення.
Чи не так уже й долалося, як випливає з хибних засновків. Покоління практики показало, що коли жінки мають вибір — справжній вибір — то вони матимуть менші за розміром сім’ї, аніж сім’ї покоління їхніх батьків. Причини складні і не до кінця зрозумілі, але факти дуже ясні. Звідси розмір сім’ї та зростання населення стають, скоріше, не справою вирішення на високому рівні, а результатом безлічі приватних рішень.
Багато наслiдкiв випливають iз цього. В минулому політика була справою чоловіків — зараз жінки дедалі більше відіграють рівну роль. У країнах типу Індії та Уганди жінки по праву є членами місцевих і регіональних законодавчих структур. З кожним днем дедалі більше сприймається той факт, що жінкам необхідно мати доступ до питань охорони здоров’я для себе та своїх дітей, особливо до питання планування сім’ї. Практично всі країни в наш час офіційно підтримують планування сім’ї.
І навіть це ще не все. Якщо жінки мають намір успішно використовувати контрацепцію, вони повинні мати можливість самі приймати рішення про це. Значення цього є революційним для суспільств, у яких жінкам традиційно не дозволялося самим приймати рішення.
І зрештою, якщо жінки можуть приймати рішення про планування сім’ї, то чому це не може мати відношення й до інших питань? Уся структура влади в сім’ї, суспiльства, у яких живуть сім’ї, починають змінюватися. Наприклад, у Бангладеш, де жінки традиційно повинні були ховати свої обличчя від поглядів чужих людей (чоловіків), зараз вони користуються радіотелефонами для розмов одна з одною і беруть кредити на ведення бізнесу. В деяких сім’ях жінки заробляють у наш час більшу частину прибутку сім’ї.
В багатьох країнах, які розвиваються, протягом останнього десятиріччя мав місце вибух активності груп жінок, і вони оцінюють себе так високо, як ніколи раніше. В Чилі, зокрема, матері вийшли на вулиці на підтримку руху міністерства освіти щодо включення сексуальної освіти в програму шкільного навчання, але зустріли опір церкви.
Уряд, звичайно, все ще необхідний: уряди забезпечують охорону здоров’я та освіту — два найважливіші елементи. І лідерство також необхідне, хоча і з нової, дещо незвичної точки зору. Політичні лідери повинні звертати увагу на соціальні потреби: економічне зростання саме по собі не вирішить соціальних проблем, насправді поширюється розуміння того, що стале економічне зростання залежить від розв’язання соціальних питань. «Азіатські тигри», наприклад, на початку свого розвитку провели значне інвестування в освіту і охорону здоров’я, включаючи планування сім’ї. Інвестиції повернулися в тисячоразовому розмірі в сенсі соціальної стабільності, більш здорових та освічених трудових ресурсів і скорішого економічного зростання.
Уряди повинні сьогодні приділяти більше уваги жінкам, хоча, без сумніву, для деяких це виявляється досить важко. Були досягнуті міжнародні угоди, структури прав людини встановлені. Угода, проте, це одне, а здійснення угод — це інше.
Жінки хочуть брати участь і сприяти прогресу. Проблема полягає у чоловіках. Якимось чином чоловіки повинні усвідомити, що рівноправна влада для жінок не загрожує їхній власній владі: бути чоловіком не означає контролювати жінку, розподіл повноважень робить усіх тільки сильнішими.
Чоловіки в усіх країнах — від найбідніших до найбагатших — на всіх рівнях суспільства усвідомлюють, що вони повинні змінитися. Це урок останніх 30 років, і це великий успіх для тих, хто все життя присвятив проблемам населення і розвитку. Ми змінили наше ставлення до проблем населення від суперечливого політичного питання до створення соціальної сили, за якої чоловіки та жінки можуть об’єднатися. В цьому процесі як структура політики, так і структура суспільства зазнали змін. Це тиха революція, і вона тільки розпочалася.
P.S. Наприкінці 2000 року доктор Садік пішла на пенсію iз посади виконавчого директора Фонду населення ООН, який вона очолювала протягом останніх 13 років. Доктор Садік, пакистанка за походженням, закінчила Медичний коледж Дау в Карачі (Dow Medical College, Karachi). У Фонді вона пропрацювала 30 років.
