Однією з тем, які регулярно висвітлюються в газеті «День», є тема будівництва демократичного суспільства в Україні (демократизація, європейський вибір, демократичні інститути, права і свободи тощо). Безперечно, тема важлива, бо перехід до демократичного устрою суспільства проголошено головною метою народу України. З приводу цієї теми і у вашій газеті, і по радіо, й на телебаченні висловлювала своє бачення велика кількість посадових осіб, народних обранців, закордонних доброзичливців (як у лапках, так і без них). Як мовиться: «тільки лінивий не спробував...» Але серед цієї постійно вируючої хвилі «борців за світле майбутнє», на превеликий жаль, ніхто не порушив питання про ЕКОНОМІЧНУ основу демократії, а даремно (чи не даремно?).
Якщо обдумати і проаналізувати це питання, то доходиш певних висновків. Але спочатку визначимося з двома термінами. Перший — «багата країна». Ризикну запропонувати наступне визначення: «Багата країна — це така країна, в якій навіть некваліфікований безробітний отримує значно більшу кількість суспільних благ, аніж кваліфікований працівник в іншій (бідній) країні». Другий термін — «громадянин». Громадянин, на моє переконання, — це ОБОВ’ЯЗКОВО багата людина, добробут і соціальні перспективи якої прямо залежать від стану справ у ЙОГО країні. І це обумовлює суспільну активність громадянина, його пряму зацікавленість у розвитку своєї країни. Основу багатої країни складають громадяни. Визначення не безперечні, але які є. На основі цих визначень будуємо висновки:
1. Демократія, або демократичний устрій суспільства, — вельми і вельми дороге задоволення, яке може собі дозволити ТІЛЬКИ ДУЖЕ БАГАТЕ СУСПІЛЬСТВО (дуже багата країна). Демократію можна ТІЛЬКИ купити (заробити). Це аксіома, тобто доказів не потрібно.
2. Демократія і вбога країна — а Україну за всіма міжнародними нормами визнано убогою країною — поняття несумісні.
3. Для того щоб в Україні з’явилася можливість побудови демократичного суспільства, треба спочатку РОЗБАГАТІТИ! І не 1—2% населення, як зараз, а 50—70% мінімум.
Звідси висновок. Усі, підкреслюю всі, політичні партії, структури як виконавчої, так і законодавчої влади, окремі політичні і посадові фігури, які з «піною у рота» закликають до побудови демократії прямо ось відразу, м’яко кажучи, лукавлять, а точніше, обманюють свій народ (свідомо не вживаю терміна «громадян», бо їх в Україні немає за визначенням), проголошуючи нереальні цілі. В умовах «псевдодемократії» вони чудово вирішують особисті питання і кують особистий добробут. Звідси повна недовіра народу до ВСІХ владних структур, політичних і суспільних інститутів. Звідси й стаття у вашій газеті (цікава, до речі) з назвою-припущенням «Розвиток — не наша ідея». Та наша це ідея! Будь- який народ розвивається, і ми також хочемо. Питання — в якому напрямку розвиватися, які цілі і перспективи розвитку пропонують лідери. Якщо реальні і зрозумілі, люди зрозуміють і підтримають. У цей час не розуміють (точніше, дуже добре розуміють), тому й не підтримують.
Який бачиться вихід зі становища, що склалося? Адже нинішній, історично невизначений соціальний устрій, який є незрозумілим народу України і викликає величезний подив в інших народів, довго (хто знає?) існувати не може. Що може вбачатися як реальна перспектива? Думаю (звичайно, це тільки моя власна думка), що перспектива розвитку України за такого стану речей однозначна, й історія це підтверджує. ДИКТАТУРА. Для убогої країни іншої форми суспільних відносин не передбачено всім досвідом розвитку людства. Коли це станеться, в якій формі, хто втілюватиме цю диктатуру — передбачати не беруся. Але диктатура буде, і народ її підтримає. І, що найдивніше, диктатура дасть можливість БІЛЬШОСТІ людей мобілізувати свої сили, закласти підвалини власного багатства (а отже, й багатства країни) і тим самим уторує шлях до справжнього демократичного устрою суспільства.
