Володимир ПАНКЕЄВ, перший заступник головного редактора газети «День»:
— Мені завжди щастило у професійному плані. Самвидавницькі газета та журнал на останніх курсах університету, колишній «Поступ» і «Post-Поступ» відразу після закінчення навчання і, нарешті, «День».
Сподіваюся, що поки існують газети (а отже, й їх читачі), формату «Дня» сумне пророцтво Бредбері в романі «471 по Фаренгейту» не стане реальністю.
Наталія ЛІГАЧОВА, заступник головного редактора «Дня»:
— На одній з недавніх прес-конференцій віце-прем’єр Микола Жулинський подякував «Дню» за публікацію різних думок про те, як освітлюють ЗМІ дії Кабінету Міністрів («День», № 214, «Уряд: інформаційна війна або заслужена критика»). І я сама більше всього зараз ціную в своїй газеті прагнення подавати декілька точок зору на найгостріші процеси нашої дійсності: будь то ситуація в ПЕКу, або плани будівництва монумента незалежності, або питання про реальну ситуацію з корупцією в країні... Так, іноді і нам не вистачає 100% балансу в освітленні всіх позицій. Проте, я практично не пам’ятаю, щоб хоч би якась тема, що викликає неоднозначні оцінки і реакції в суспільстві, подавалася б у нас суто однобоко і однозначно. Більше того, останнім часом «День» прагне і чіткіше розділяти виклад фактів від коментарів, своїх або експертів.
Так, сьогодні у нас не так багато газет, які намагаються більш-менш об’єктивно і критично аналізувати процеси і тенденції в політиці, економіці, культурі. Ще менше тих газет, які прагнуть свою позицію серйозно і всебічно аргументувати. І ще менше видань, які подають аргументи альтернативних точок зору. Отож, якщо ви хочете мати у себе вдома п’ять разів на тиждень незашорене видання, яке свою позицію відстоює відкрито і не замовчує інших точок зору, — підпишіться на «День». Це ваш шанс реальної інформації і реального вибору. А ще — це і шанс побачити себе серед авторів нашої газети, адже тільки «День» публікує так багато дискусійних матеріалів і листів своїх читачів.
Михайло ЗУБАР, кореспондент «Дня»:
— Ми не нав’язуємо свою точку зору, а, подаючи факти, відділені від коментарів, пропонуємо читачеві вибрати свою позицію самостійно. А що може бути краще за ситуацію, в якій є вибір?
Олег ІВАНЦОВ, заступник головного редактора «Дня»:
— Хтось з мудреців сказав, що життя зводиться до отримання інформації та її інтерпретацій, до конкуренції знаків та їх значень. Напевно, в цьому і виявляється «родова ознака» преси. Так, знаки і значення на українському медіа-ринку, м’яко кажучи, специфічні. Але в ситуації інформаційного розшарування — при «тусовочному» попиті на елітарний домисел і масовому — на подієву попсу — ставку «Дня» на думки з перших рук я вважаю вірною. Оцінки експертів, гостей «Дня» — вчених, політиків, дипломатів, авторів нашого партнера — проекту Синдикат, сподіваюся, допомагають читачам підтримувати особисту систему знаків та значень в нормі. У ненормативній ситуації, на мою думку, це не так вже й мало.
Марина ЗАМ’ЯТІНА «День»/ The Day :
— «Нас читають усі — від студента до дипломата.» Це не просто рекламний слоган — ми знаємо про це завдяки листам від наших читачів. Ось вже майже три роки кожний вівторок найцікавіші, найгостріші, найзмiстовнiшi статті «Дня» з’являються на сторінках нашого англомовного дайджесту The Day . А вже в середу починають надходити листи. Наші читачі (це і представники української діаспори практично в усьому світі, й іноземці, що мешкають в Україні, і люди, яких на перший погляд ніщо не зв’язує з нашою країною, проте вони виявляють до неї пильну і, частіше за все, доброзичливу зацікавленність) діляться з нами своїми враженнями про прочитане в газеті, пропонують нові теми, іноді сперечаються з нашими публікаціями, іноді — хочуть допомогти їх героям. Ми намагаємось кожному відповісти особисто, але... чому б не скористатися можливістю ще раз зі сторінок газети сказати всім нашим читачам: дякуємо за ваші листи. Адже це справдi дуже важливо для нас — знати, що існує такий ось зворотний зв’язок.
Клара ГУДЗИК, оглядач «Дня»:
— Є такі уперті струмочки — чого тільки не зустрічається на їхньому шляху, а вони все прямують кудись своєю дорогою. Попри греблі, затори сміття, неочікувані повороти, великі брудні калюжі, в яких можна повністю розчинитися, попри круті підйоми, через які треба промивати невидимі тунелі. Часто здається — щез струмок, загубився у сипучих пісках, та диви, — він знову тут, знову малює своє звивисте русло, подібне до грецького меандру. Куди прямує?
Шановні читачі! «День» завжди готовий почути нових людей, нові, свіжі ідеї і готовий до активного спілкування з вами на шпальтах газети.
