Якщо минулого разу маестро приїжджав зі своїм оркестром «Кремерата Балтика», то зараз з ним приїхала солістка цього оркестру Марта Судраба — прекрасна віолончелістка, яка свого часу, як і сам Гідон Кремер, закінчила музичну школу ім. Еміля Дарзіня в Ризі. Разом з цим блискучим дуетом у концерті брав участь симфонічний оркестр Національної філармонії, яким цього разу диригував Роман Кофман. У першому відділенні була виконана симфонія №5 і «Сумний вальс» Яна Сібеліуса. Після перерви пролунав concerto grosso №2 Альфреда Шнітке — могутній твір, у якому розкривається конфлікт особистості і навколишнього світу. Через те, що зал був заповнений не стільки меломанами, скільки публікою, яка може придбати дуже дорогі квитки, викликало велике побоювання те, як буде сприйнятий твір вельми «специфічного» і дуже цікавого композитора. Сам Гідон Кремер також очевидно хвилювався під час виконання, тому що спочатку взяв темп більш швидкий, ніж на репетиції. Кілька разів по ходу виконання маестро доводилося виривати порваний волос зі смичка. Але саме виконання відрізнялося надзвичайною яскравістю як обох солістів, так і оркестру. Музикантам вдалося буквально заворожити зал: аудиторія завмерла, одночасно переживаючи почуте і боячись зруйнувати стан повної вимовленості на сцені. Пізніше, після закінчення концерту, я почув чийсь вигук, який пролунав, очевидно, у відповідь на репліки з приводу почутого: «Музика така, яке наше життя!». І, напевно, у цій фразі криється та істина, яку хотіли донести до нас чудові музиканти.
