У представництві Світового банку в Україні відбувся «круглий стіл» із проблем приватизації в Україні. Основним питанням, навколо якого велася дискусія, була реальність закладених у бюджеті 2001 року 9 млрд. грн., що мають надійти від приватизаційних процесів. Учасники зійшлися на тому, що без залучення стратегічного інвестора це завдання не вдасться виконати.
Юрій ГРИШАН, заступник голови Фонду держмайна України:
— Цей рік розпочинався із впровадження нової моделі приватизації, яку було сформульовано в указі Президента про прискорення процесу приватизації. Технологія приватизації стратегічних об’єктів, які належать до групи «Г», тепер зовсім нова, ми проводимо підготовчу роботу, щоб застосувати її до цих об’єктів.
Днями Фонд держмайна передав до уряду та Верховної Ради список об’єктів, які мають забезпечити надходження від приватизації 2001 року. Переважну більшість становлять об’єкти, на яких продовжується приватизація та продаж пакетів акцій. Нові підприємства групи «Г» можна порахувати на пальцях. Якщо рішення щодо приватизації «Укртелекому» буде прийнято цього року, то кошти від продажу можуть надійти в грудні наступного року. Такі самі справи із приватизацією в енергетичній сфері (виставляються 19 обленерго): щоб мати гроші наступного року, треба розпочати відбір радника не пізніше як на початку грудня. Враховуючи те, що 2001 року виключається можливість одержати кошти від приватизації «Запоріжсталі», було прийнято політичне рішення щодо зменшення завдання на приватизацію з 9 млрд. грн. до 6,5 млрд. грн.
Олексій КОСТУСЄВ, голова Комітету Верховної Ради з питань економічної політики:
— В Україні за дуже короткий проміжок часу створено нове законодавче поле для приватизації. Було не лише ухвалено програму приватизації на наступні три роки, а й приведено у відповідність до неї все законодавство. Тому мені незрозуміла позиція уряду щодо подальшої приватизації «Укртелекому». Парламентові часто дорікали за те, що він недостатньо приймає ринкових законів, особливо це стосувалося закону про приватизацію «Укртелекому». І от закон ухвалено, минуло вже три місяці, а ніякого просування вперед немає. Ще й досі не створено комісію із приватизації цього підприємства. Якщо уряд так працюватиме й надалі, то на виконання бюджету-2001 можна не розраховувати. Принагідно хочу повідомити, що цього тижня я маю внести свій законопроект про Фонд держмайна: якщо уряд у цьому питанні зволікає, то треба брати ініціативу на себе.
Олександр РЯБЧЕНКО, голова Спеціальної контрольної комісії ВР із питань приватизації:
— 2001 рік цікавий тим, що випробовується нова ідеологія приватизації, яка суттєво відрізняється від того, що було в Україні досі. Однак дуже складно переходити на нову практику. Головним недоліком нинішнього етапу приватизації є відсутність іноземного стратегічного інвестора. На мій погляд, насамперед це пов’язано з розробкою умов конкурсів, які передбачають фіксовані умови продажу та кваліфікаційні вимоги до інвестора. Якраз це і створює непрозорість, тому марно очікувати приходу іноземного інвестора.
Наведу такий приклад: проводяться конкурси із продажу акцій обленерго. Але ж їхні умови розроблено так, що жоден вітчизняний інвестор не може брати в них участі. Хіба це приклад державної політики? Ми продаємо збиткові компанії, які називаються обленерго. Перший крок був помилковим, коли частина українських інвесторів прийшла як офшори. А сьогодні, якщо їх позбавити можливості прийти відкрито, як національних інвесторів, вони знову приходитимуть разом із кимось. Навіщо ж нам такі продажі? Якби обленерго продавалися ще півроку тому, то вони б мали інвестора. Сьогодні ж треба побачити, як пройде перший продаж у лютому: чи будуть там продані шість перших обленерго, а, може, вдасться продати лише три?
Викликає подив намагання зменшити 2001 року обсяги фінансування національної програми приватизації із 7% до 2%. Якщо наступного року 98% надходжень від приватизації йтимуть до бюджету і лише 2% — на виконання програми, то фонд просто не зможе працювати, бо не матиме змоги привести фінансового радника. Ця суто українська ситуація, яка характеризує нерозуміння в структурах влади того, що таке орієнтація на стратегічного інвестора.
Євген ГРИГОРЕНКО, начальник економічного управління адміністрації Президента України:
— У третій декаді листопада Президент збирається провести нараду із проблем приватизації. Хочу звернути увагу на ті питання, які сьогодні найбільше турбують Президента. Серйозна розмова очікується із приводу того, що, вступаючи в 2001 рік, ми не маємо достатньої кількості цілком підготовлених до приватизації підприємств. Можна погодитися з тим, що загальну суму очікуваних надходжень до бюджету-2001 потрібно скоротити, однак, продаючи держмайно, все одно треба мати як мету суму в 9 млрд. грн. Негативні наслідки має подрібнення пакетів акцій: у такий спосіб продається приблизно третина підприємств, котрі приватизуються.
Мене непокоїть те, що дуже повільно йде підготовка до приватизації «Укртелекому», порушуються графіки. А ще більшу стурбованість викликають деякі положення закону про приватизацію «Укртелекому», які можуть призвести до того, що ми або не отримаємо високої ціни, або не знайдемо гідного партнера. Маю на увазі те, що за спиною інвестора, якого нам слід поважати, проходитиме додаткова емісія і його блокуючий пакет акцій перетворюватиметься на ніщо. Інший момент: керівник Держкомзв’язку їздить по Європі й відшукує кредит для «Укртелекому», а повертати його доведеться інвесторові. Безумовно, це лякає серйозних інвесторів і залишає нас на самоті із сумнівними покупцями.
Грегорі ЄДЖЕЙЧАК, голова представництва Світового банку в Україні:
— Світовий досвід приватизації достатньо відомий, тому не повинно виникати якихось ускладнень щодо технології — як приватизовувати, що, на яких умовах, як оцінювати об’єкти. Не треба знову вигадувати колесо. Приватизація в Україні — це насамперед питання політичної підтримки. Сьогодні всі гілки влади знайшли в цьому процесі порозуміння. Однак якщо подивитися з погляду іноземного інвестора, то тільки-но справа доходить до конкретних об’єктів приватизації, починаються якісь дискусії: когось не влаштовує одне рішення, когось — інше. Врешті-решт, інвестори відчувають, що Україна не та країна, де приймаються обов’язкові рішення, де має місце політична воля та підтримка. Звичайно, можна знайти пояснення, чому на продаж виставляють не 50% акцій «Укртелекому», а 25%, але стратегічний інвестор дивиться на це як на проблему й шукає іншу країну, де зможе купити більший пакет акцій. Як раціональна людина, я досить скептично оцінюю шанси одержати 9 млрд. грн. вiд приватизації, адже збільшити протягом року суму надходжень у 2,5 — 3 рази — такого не буває. Якби Україні вдалося 2001 року одержати від приватизації 6 млрд. грн., це була б зовсім інша країна: справа навіть не в грошах, а в зміні підходів до залучення іноземного капіталу.
