Запорізький журналіст Костянтин Сушко, який понад 30 років тому очолив громадський рух на захист острова, розцінює турботу мерії не інакше, як вандалізм. Саме слово «заповідник» передбачає невтручання людини в природний світ Хортиці. За довгі роки радянської влади йому і без того було завдано величезної шкоди. Із 2650 гектарів загальної площі острова 1800 було віддано у володіння Центрального науково-дослідного інституту механізації та електрифікації тваринництва. Виконуючи суто виробничі завдання, ЦНДІМЕТ виснажував розорюванням грунти, отруював їх хімікатами. У зв’язку з цим не так давно було ухвалене рішення про виведення господарства за межі острова. «Сьогодні на Хортиці, — ділиться із «Днем» Костянтин Сушко, — росте понад тисячу різновидів трав, рослин, дерев. Тут збереглися такі види, які в іншому місці (не тільки України, але й усього світу) вважалися втраченими назавжди. На Хортиці досі можна зустріти жовточеревого полоза, степову гадюку. Різноманітним є світ гризунів, птахів та копитних. На жаль, багато представникiв флори та фауни зникли, ставши жертвами бездумної поведінки людини».
За словами Костянтина Сушка, статус заповідника острова Хортиці має бути збережено будь-якою ціною. Інакше буде біда. Природа не потребує допомоги міського голови Поляка та його команди. Вона спроможна відновити себе, причому в найкоротші терміни. Протягом 10 — 15 років розорані землі знову стануть степом, плодові дерева будуть витіснені знаменитими запорозькими дубами. Підтвердженням цього є конкретні приклади. Три роки тому Костянтинові Сушку вдалося добитися дозволу чиновників на переселення з острова значної частини людей. Будинки було знесено. Сьогодні на їхньому місці — розкішний ліс. Причому дерева ніхто не садив.
Ідею створення на Хортиці українського «Діснейленду», будівництва мосту мер Запоріжжя захищає перспективою додаткових робочих місць, появою спонсорів, які, врешті, впорядкують острів, зроблять його привабливим для туристів, отже, і прибутковим для міської скарбниці. З цим абсолютно не згодні хранителі заповідника. По-перше, залучення спонсорів — це, передусім, поділ територій. Не можна виключати можливості, що новоявлені хазяї Хортиці перетворяться на повітових князьків, побудують у мальовничих місцях заповідника елітні особняки, приватні розважальні заклади. «Царське полювання» і без того стало причиною цілковитого знищення лосів. На межі винищення — косулі, кабани. По-друге, хоч би як там було, а будівництво парку продовжить процес вимирання тварин. Скоротиться кількість унікальних видів рослин. По-третє, що таке парк, можна наочно пересвідчитися на прикладі багатостраждального «Дубового гаю» — улюбленого місця «культурного» відпочинку гостей та жителів міста. Після масового гуляння, свята пива, наприклад, парк перетворюється на один великий клозет.
І останнє. На думку представників природоохоронних організацій, мер глибоко помиляється, що парк приверне увагу туристів. Як свідчить практика, іноземці в захопленні саме від заповідника — живої, незайманої природи острова Хортиця. Допомога міської влади, якщо її цікавить справжнє благо, має бути спрямована в інше русло. Необхідно впорядкувати доріжки, якими мають рухатися екологічно чисті електромобілі. Організувати екскурсії, встановити на маршрутах невелике затишне кафе, забезпечити охорону. «Лише таким чином, — вважає Костянтин Сушко, — запоріжці зможуть відродити культурно-історичні цінності Хортиці в їхній цілісності».
