Фахівці вважають, що існує два різновиди безробіття. Перший
— це коли людина хоче працювати за фахом: лікар — лікарем, юрист — юристом,
психолог — психологом. Причому ця робота має бути високооплачувана. Це
нормально, таке безробіття відоме всім розвиненим країнам. На сьогоднішній
день в Україні переважає безробіття другого типу, коли люди згодні працювати
ким завгодно, не претендуючи на роботу за фахом. Їм потрібна будь- яка
робота, щоб вижити.
Нещодавно стала свідком розмови двох жінок у трамваї. Одна
скаржилася другій: «Усі були такі щасливі, коли племінник вступив, коли
закінчив інститут з відзнакою. Й що тепер? Мати піде на роботу — а він
двері за нею зачинить і знову спати — так і проводить цілі дні вдома».
Звичайно, показник працевлаштування на біржі не вселяє
оптимізму. Він залежить від ринку праці, який за останні роки звузився
далі нікуди. В державних установах — постійна чехарда зі скороченнями.
Там залишилися ті, хто має досвід роботи та виживання. Молодим туди пробитися
важко. Більш обнадійливим є приватний сектор. Але тут теж свої труднощі,
тому що дуже часто, кажучи «приватний бізнес», ми маємо на увазі «сімейний
бізнес». Людині з вулиці, тим паче без досвіду, слід мати солідні рекомендації,
щоб отримати тут роботу. За даними молодіжної біржі, сьогодні слід шукати
вакансій у галузях, що найбільш динамічно розвиваються в інфраструктурі
міста, — це будівництво, побутові послуги, громадське харчування, міський
транспорт.
Вимоги до молодих кадрів ставляться сьогодні високі. Як
правило, від них вимагають диплом про вищу освіту, володіння декількома
мовами й комп’ютером, а також досвід роботи. З останнім пунктом важкувато:
звідки досвід роботи, якщо самої роботи немає? Тут, звичайно, у вигіднішій
ситуації ті, хто ще на старших курсах десь підробляв або стажувався — нехай
навіть за мізерну плату. Водночас у молодих людей є один великий «плюс»:
фірми орієнтуються на молоді кадри, тому що молода людина, маючи освіту,
з часом набувши досвіду роботи, може зробити кар’єру в тій же фірмі й працювати
десятки років на її благо.
Що ж до тих юнаків і дівчат, які намагаються знайти роботу,
маючи за плечима лише багаж середньої школи, то в них значно менше шансів
задовольнити своє право на працю: роздача рекламних листівок у метро, продаж
газет і комівояжерських дрібниць. Вибір невеликий, але він значно зростає
після закінчення спеціалізованих курсів, наприклад, барменів, офіціантів,
продавців, операторів ПК, які діють при тій же біржі. Як запевнили «День»,
випускники подібних курсів майже завжди знаходять собі робоче місце. Щоправда,
біржа часто стикається з тим, що ті, кого їй вдалося влаштувати, через
деякий час повертаються. Причини? Головним чином, це молоді люди, які,
попрацювавши, підвищили свою кваліфікацію й претендують на більш високу
заробітну плату: вони вважають, що фірма не дає їм можливості рости. Крім
того, це ті, кому загрожує безробіття через закриття фірми. Є ще один вихід
з проблеми молодіжної «незайнятості»: виїхати за кордон. У нас часто цей
шлях приберігають на чорний день, не розраховуючи колись знайти «там» застосування
своїм знанням (але не сумніваючись у тому, що «там» їх чекає необхідний
прожитковий мінімум). Якщо ж молода людина виїжджає за кордон на навчання
або на стажування, наприклад, в аграрний сектор, переробну промисловість,
і повертається з певним рівнем знань, то це потенційно вигідно для нашої
країни. Маючи досвід роботи «там» і гроші, багато хто з них хоче вкласти
свої знання й заощадження в нашу економіку. Їм просто необхідно створити
умови.
КОМЕНТАРІ
Валерій ЯРОШЕНКО, генеральний директор Київського молодіжного
центру праці:
— Ми намагаємося самостійно створювати робочі місця. У
нас є вакансії з ремонтно-будівельних фахів, офіціантів, барменів, менеджерів.
Крім того, допомагаємо молодим людям, які намагаються створити свою справу.
Наш центр гарантує надання вакансії, а вже справа претендента
й роботодавця — взяти цю людину чи ні. Відмовити у працевлаштуванні ми
не можемо, але й гарантувати стовідсоткове влаштування на роботу нам теж
не під силу. Однак ті молоді люди, які закінчили наші курси, всі працевлаштовані.
Ми не користуємося послугами фірм сумнівної репутації.
Фірми, які пропонують нам роботу, солідні, давно працюють на ринку України.
Для нас на сьогодні головне — це знаходити реальні фірми, реальні вакансії.
Наш центр має філіали майже в усіх великих університетах Києва. Послуги,
які ми надаємо, безкоштовні: доступ до банку даних, консультації юристів,
психологів. Повторні звернення також безкоштовні.
Ми іноді запрошуємо до себе експертів, які нашу статистику
обробляють і оцінюють — для того, щоб бачити тенденцію розвитку київського
ринку праці, знати, на які вакансії є попит. Враховуючи можливість ділових
контактів з вузами, університетами, я часто висловлюю ректорам свою точку
зору, які фахи запитані, щоб не було так званих штампів, тому що зараз,
наприклад, вузи штампують юристів і т. п., й ці люди після закінчення вузу
стають безробітними. До нас йде потік відвідувачів з усієї України. Звичайно,
ми не в змозі всю інформацію переробити й усім допомогти. Статистика тривожна:
з двадцяти осіб, які до нас звертаються, лише одному-двом ми реально допомагаємо
влаштуватися.
Микола ГРИЩАК, директор Київської молодіжної біржі праці:
— Ринок праці дуже чутливий до змін в економіці. Якщо ситуація
поліпшується, з’являється більше робочих місць, зокрема й для молоді. До
нас звертаються студенти, які хочуть пройти стажування за фахом. Багатьом
ми даємо консультації про ринок праці. Після цього студент може прийняти
рішення: чи продовжувати вчитися за вибраним фахом і залишитися без роботи,
або вже зараз реально підвищити рівень своїх знань, вивчити іноземну мову,
постажуватися й стати цікавим для роботодавця.
ДУМКИ
Сергій, 24 роки, вища освіта, безробітний механік:
— З питань працевлаштування на біржу праці не звертався.
Тому що не вірю, що там допоможуть добре влаштуватися за фахом. Я реально
уявляю потребу у фахівцях мого профілю на виробництві. Яку-небудь, малооплачувану
роботу пропонують скрізь. Я вважаю, що для отримання такої вакансії не
варто звертатися на біржу праці. Шукатиму роботу самотужки.
Ольга, 21 рік, взуттєвик:
— Проблема безробіття молоді, на мій погляд, дуже актуальна.
Знайшла роботу за допомогою центру зайнятості. Умови праці важкі, робота
в три зміни. Роботодавець вимагає якість, а яка якість може бути о 4 годині
ранку на голодний шлунок? Заробітна плата маленька, кінці з кінцями ледве
зводжу. Але поки іншої роботи немає.
Світлана, 25 років, майстер швейного виробництва:
— Користувалася послугами центру зайнятості. Вакансій за
фахом немає. Перекваліфікацію не пропонували. А погодившись на запропоновану
роботу, я не лише не змогла б застосувати свої знання, а й втратила б набуту
кваліфікацію. Запропонована робота не влаштовувала також через ненормований
12-годинний робочий день, огидні санітарні умови, відсутність гарантованого
заробітку, соціального захисту. У разі хвороби або якщо піду в декрет,
я залишилася б безробітною. Одна з фірм, в яку мене направили, була фіктивною.
Після цього, втративши найменшу надію на працевлаштування, роботу шукаю
самостійно.
