Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Не радійте підвищенню зарплати — його «з’їсть» житлова субсидія

Приховані дефекти соціальних програм продовжують «бити» по малозабезпечених верствах населення
1 листопада, 2000 - 00:00

Недавній коментар Президента України Л.Кучми щодо рішення
уряду про підвищення пенсій і зарплат, переданий на декількох ТБ-каналах,
міг викликати легкий шок у громадян країни. А сказано було приблизно таке,
що цей захід навряд чи поліпшить матеріальний добробут більшості пенсіонерів
та бюджетників. Це, швидше за все, відображає той факт, що підвищення пенсій
і зарплат державним службовцям, учителям, лікарям та іншим бюджетним категоріям,
не те що недостатнє, але не ув’язується з соціальними виплатами найбіднішим
верствам населення.

Однією з «чорних дірок», де зникають довгоочікувані надбавки
до пенсій і зарплат, а заодно й інші соціальні допомоги, є, — як це не
парадоксально, — програма житлових субсидій. Порядок нарахування субсидії
такий, що будь-яке збільшення сукупного прибутку призводить до зменшення
її розміру. Всі виплати, — і трудові, і соціальні, — що носять регулярний
характер (за мізерним винятком) розглядаються Міністерством праці та соціальної
політики як зароблені працею, а не як допомога суспільства окремим сім’ям
у важкий період їх життя. Тобто, отримання одних соціальних допомог призводить
до скорочення інших. Знайомі «соціальщики» розповіли мені взагалі анекдотичний
випадок, коли одна сім’я отримала пільгову путівку на дитину, а розмір
пільги зарахували до сукупного прибутку при нарахуванні субсидії!

У кінцевому результаті, зусилля уряду, спрямовані на допомогу
малозабезпеченим верствам населення у зв’язку зі зростанням цін, часто
зводяться на ніщо — гроші, необхiдні людям для прожитку, «з’їдаються» автоматичним
підвищенням житлово-комунальних платежів через зменшення суми субсидії.
Якщо додати до цього, що житлові субсидії отримує приблизно кожна п’ята
сім’я держави, а у великих містах — кожна третя, то серед скривджених опиняться
саме ті, кого уряд хотів захистити насамперед, — пенсіонери, молоді сім’ї
з дітьми, одинокі матері, інші люди, яким і без того важко живеться.

У системах соціальної допомоги інших країн, скажімо США,
такого не відбувається тому, що там працюють окремі програми, спрямовані
на допомогу по оплаті або будівництву житла, медичному обслуговуванню,
допомоги по безробіттю та ін., а у нас — вийняв ніс, хвіст загруз.

Джерела цього, прямо скажемо, парадокса потрібно шукати
на самому початку програми житлових субсидій, яка розроблялася групою експертів
Агентства США з міжнародного розвитку в 1995 році. Урядом України перед
розробниками (в числі яких був і автор) ставилося завдання забезпечити
(в значенні соціального захисту) різке підвищення житлово-комунальних тарифів,
як одну з неодмінних умов отримання кредитів МВФ. За 1995 — 1997 роки рівень
оплати населенням вартості комунальних послуг зріс у 20 разів, — iз 4%
до 80%, — і обійшлося, уявіть, без соціальних ексцесів. Завдання було вирішено,
але, на жаль, у першому, як кажуть математики, тобто найгрубішому, наближенні.
Дитя вийшло «одоробисте», запеленане в купу довідок і розписок — «чесне
слово: аліментів не отримую», однак, цілком життєздатне. Але, найсумніше,
що воно зберегло родимі плями соціалістичної системи розподілу: якщо маєш
на одного прописаного 21 кв.м, то отримуєш допомогу на всi 21 плюс на 10,5
кв.м на сім’ю, а маєш 5 кв.м — отримуєш тільки на 5. Вивести цю пляму ніякими
силами було неможливо.

Iз діючих до цього дня правил надання субсидій виходить,
що чим більше хтось має квадратних метрів і різноманітних комунальних послуг,
тим більшу субсидію він і отримує. Якщо ж ви і без того обділені долею
й живете з сім’єю батьків або дітей у маломірній «хрущовці», то на додачу
до ваших тягарів і субсидія у вас «відповідна». Хоч і в першому, і в другому
випадку сукупні прибутки сімей можуть бути однакові.

Інший казус: квартплата і прибутки двох сімей — одні й
ті ж, але перша — це самотній холостяк, працює сам на себе, а в іншій —
працює тато, а мама в декреті з дитиною, ясно, що середні прибутки на кожного
в цих сім’ях не порівняти, а допомогу від держави вони отримують абсолютно
однакову.

У свій час у Києві був розроблений та успішно впроваджений
порядок нарахування субсидій, який знімав вказані вади програми. В основу
був покладений не сукупний сімейний прибуток, а середній прибуток на одного
члена сім’ї. Однак пізніше він був успішно похований тогочасними міністерствами
соціального захисту та фінансів iз метою «раціонального використання бюджетних
коштів» — нічого кращого, ніж економити на бідних, чиновники з соціального
захисту та фінансів не знайшли.

Коли приховані дефекти програми субсидій сплили на поверхню,
Агентство США з міжнародного розвитку намагалося виправити допущені вади,
однак заморська кукурудза погано приживається на пострадянських бюрократичних
землях, а думки місцевих консультантів-«гречкосїїв» часто вислуховуються
партнерами із погано прихованим роздратуванням. Тому ми зараз і маємо те,
про що сказав Президент.

Чи можна виправити цю ситуацію? Звичайно. Потрібно тільки
мати на увазі, що (майже як за Л.Толстим) багаті в різних країнах багаті
однаково (будинки, автомобілі, одяг — що у нових українців, що у «старих
американців», схожі), а ось бідні — бідні по-різному. У них автомобіль,
наприклад, входить до переліку предметів першої необхідності, а у нас —
служить основою для відмови в отриманні житлової субсидії.

Олександр СЕРГIЄНКО, експерт iз соціальної політики, депутат Київської міської ради ХХI і ХХII скликань, кандидат технічних наук  МАЛЮНОК СЕРГІЯ НАБЕРЕЖНИХ  Поставимо принципове питання політики соціальної допомоги: чи по
Газета: 
Рубрика: