Я пишу все це не для того, щоб когось спаплюжити, і навіть
не для того, щоб привернути увагу до проблем осіб з психічними розладами
з приводу Міжнародного дня психічного здоров’я. Адже душевний розлад —
це теж спосіб, хоча й дуже поганий, виживання у вкрай несприятливих умовах,
так що це швидше вони вказують нам на наші проблеми, ніж навпаки.
Візьмемо хоча б житлово-комунальні послуги, просто відповідно
до сезону, бо брати можна будь- що. У роки застою, коли модно було жити
не на зарплату, з’явилося багато житла з такими ознаками цивілізації, як
великі вікна, високі стелі та просторі кімнати. А також з такими ознаками
радянської економіки, як маловідповідні клімату будматеріали. Усе було
б нічого, коли б можна було б за допомогою цих будівель натопити взимку
високе українське небо. Поки що ж їх мешканці користуються субсидіями,
та все одно бідують. Їх можна в черговий раз пожаліти, але давайте подумаємо
й про тих, хто за все це мусить платити. Мабуть, вони із задоволенням заплатили
б за вигоди цивілізації для своїх родин, без задоволення, але заплатили
б і за тих, хто дійсно має визначні заслуги перед Україною або дійсно скривджений
долею. Та за які гріхи ці люди мають платити ще й за тих, хто просто займається
нікому не потрібною чи й шкідливою діяльністю? Проблема в тому, що ті,
хто вміє заробляти, вміють і жаліти себе значно ефективніше, ніж дійсно
жалюгідні, а скерувати собі у кишеню манну небесну соціальної халяви, либонь,
легше, ніж заробляти важкою працею. Більша проблема у тому, що неабияка
енергія цих людей використовується значно гірше, ніж могла б. Та найгірше,
по-моєму, те, що на подібних прикладах викохується, особливо серед молоді,
відносне розуміння етичних цінностей: підлість, крадійство та брехня вже
не осудливі, а хитрі та вчені слова, що означають кращу пристосованість
людини до складних життєвих умов.
Відомо, що серед людей старшого віку переважає думка, нiбито
причиною подібного стану є «звіряча стихія ринку», адже є речі, котрі неможливо
купити чи продати, хоча саме вони традиційно вважаються найбільш вартісними.
Та кому ж, як не нам, знати, наскільки сильно насправді всі цінності духу
— кохання, свобода, патріотизм і т.iн. — залежать від матеріальних чинників.
Але що нам робити з маленькою дівчинкою, котра враз відчула, що все, чого
її навчили сім’я та школа, їй анітрохи не допоможе? Брешуть високі цілі
та ще вищі слова, за котрими ті цілі ховаються. Єдине, чому можна вірити,
— це людське щастя і мука. Скласти собі ціну, вищу за ринок, може, й не
дуже піднесена мета, але принаймні, певний оберіг від перетворення у бидло.
