І от якраз ця система комунікацій (яку не треба плутати із системами зв’язку) між окремими індивідуумами та їхніми співтовариствами і є принципово важливою і визначальною в постіндустріальному суспільстві, що формується нині.
Ця сукупність людського капіталу, забезпеченого духовними потребами, разом із відповідним рівнем розвитку комунікативних зв’язків, тобто здатністю людей налагоджувати ефективне співробітництво, і отримала назву «соціальний капітал».
Якраз найважливішою проблемою України є не відсутність людського капіталу, а відсутність, так би мовити, комунікативного капіталу, тобто капіталу, що грунтується на здатності спілкуватися.
До нього відноситься: — вміння людей налагоджувати ефективну взаємодію, здатність спілкуватися, шанобливе ставлення до думки та позиції інших, або, якщо вжити психологічний термін, «визнання Іншого»; — вміння створювати творчу атмосферу, визнання права іншого на саморозвиток та самореалізацію; — чинник довір’я та доброзичливості, що грунтується на загальному визнанні етичних норм; — корпоративна культура; — розвиток горизонтальних зв’язків у суспільстві, зниження ролі ієрархічних зв’язків, уміння створювати «молекулярні» або «матричні» структури; — підтримка найслабших у суспільстві; — вміння інтегруватися в середовище проживання, здатність до адаптації в умовах, що змінюються;
— принципова зміна функції держави, яка перетворюється не на надбудову над суспільством, а на координуючий центр, який забезпечує узгоджений розвиток суспільства, що досягається шляхом делегування повноважень та відповідальності на нижні рівні управління, зниження кількості ієрархічних шарів, спрощення структур управління.
СОЦІОПОЛІС «ЗА ПАРКІНСОНОМ»
Як ми бачимо, в Україні спостерігаються протилежні процеси: відбувається процес розпаду суспільних зв’язків та атомізація суспільства. Найкращий показник цього — кількість партій, яких уже понад 100, а також кількість фракцій та груп у парламенті. А населення ховається «по хатах» одне від одного і від держави. Спроба стримати процес атомізації, повернути його назад здійснюється авторитарними методами, за рахунок зростання кількості силових та контрольних органів.
Тобто відпрацьовується принцип тотального «обліку та контролю», що добре зарекомендував себе в 30-ті роки, однак не беруться до уваги умови, які абсолютно змінилися у світі. Зростання освітнього та інтелектуального рівня населення вимагає розробки нових методів стосунків у соціумі, нових принципів управління, заміни бюрократичних структур на адхократичні структури (тобто влади інтелектуалів).
Абсолютно очевидно, що в умовах так званої адміністративної реформи «по-українськи», коли спостерігається зростання бюрократичних та контрольних структур, навіть прийняття позитивного рішення про створення соціополісів спричинить наступне.
Насамперед, буде створено комітет у справах соціополісів. Потім розроблятиметься комплект підзаконних документів, необхідних для створення соціополісів. У перелік цього комплекту обов’язково увійде дозвільний список від: — пожежної охорони (що заплановані нові розробки горіти не будуть, а структура соціополіса пожежобезпечна);
— Мінекології (що соціополіси не будуть забруднювати середовище);
— санепідемстанції (що структури, які плануються, не будуть небезпечними для здоров’я); — ДАІ (про спеціальні правила пересування соціополісом);
— податкових органів (з необхідністю довести, навіщо все це потрібно); — Академії наук (про те, чи підтримує вона створення такого-то соціополіса);
— органів місцевої влади (чи потрібен їм цей соціополіс, і, взагалі, що це таке); — тощо.
Звичайно, в кожній із цих і подібних їм структур будуть створені відділи у справах соціополісів, звичайно ж, зі своїм фінансуванням у бюджеті. Справа ж важлива! Але і це ще не все.
Неминуче постане питання заснування агентства з питань розробки критеріїв оцінки необхідності створення цього соціополіса. Будуть потрібні докази того, що він займатиметься пріоритетними проблемами (а довести пріоритетність якого-небудь напрямку — це ваша проблема, що спричинить створення комітету із сертифікації пріоритетних проблем). Також виникає необхідність доводити, що наші соціополіси найкращі у світі, і це повинні будуть письмово підтвердити західні країни. Фантазія бюрократії не має меж. Я навіть не можу подати всі хитромудрі шляхи їхньої думки, і ця ідея їм явно припаде до душі. Однак я вже маю подібний досвід, адже колись, року 1992-го, вже звільнялися від податку з ПДВ наукові розробки. Довідок для цього треба було безліч. А тоді бюрократія робила тільки перші кроки. В одному я впевнений, що співробітників у цих «дозвільних» структурах буде більше, аніж у соціополісах. І у вищесказаному — головна небезпека, яка підстерігає концепцію Є. Марчука.
Досить подивитися на стиль роботи нинішнього уряду реформаторів. Уряд запроваджує ручне управління в постачання енергоринку паливом, один з його членів особисто контролює постачання мазуту (і, що дивно, пишається цим!), уряд забезпечує ручний розподіл бюджетних коштів, його члени беруть участь у відкритті мережі магазинів та інших комерційних об’єктів (точки зростання!), проводять нескінченні наради (які покликані, мабуть, замінити курси підвищення кваліфікації), видають на-гора масу постанов та інструкцій і активно проводять адміністративну реформу, внаслідок якої виявляється, що різко не вистачає різних управлінських структур та чиновників.
Залишається тільки дивуватися, з якою енергією методично відпрацьовується управлінська ідеологія 30-х років напередодні ХХI ст.
МЕНЕДЖМЕНТ ІМЕНІ МІСТЕРА КОЛЬТА
Д. Макгрегор на початку 60 х років описав два підходи дооцінювання ставлення людини до праці у вигляді теорії «Ікс» і теорії «Ігрек».
Згідно з теорією «Ікс», людина із самого початку лінива та безініціативна, всі її помисли зосереджені на тому, як би ухилитися від роботи й уникнути відповідальності. Тому необхідний тотальний контроль та найдетальніша регламентація. Такий підхід позбавляє волі й зацікавлення щодо роботи і вимагає строго ієрархічного підкорення, спричиняючи розростання бюрократичного апарату, призначеного для раціонального, аж до дрібниць, розподілу ресурсів та контролю за їх використанням.
За теорією «Ігрек», людина за природою працелюбна, ініціативна, честолюбна, сповнена ідей, охоче бере на себе відповідальність і прагне самореалізуватися, при цьому матеріальна винагорода відходить на другий план. Цей підхід передбачає необхідність надання людям максимальної самостійності, що вивільняє їхню творчу енергію. Відпадає потреба в громіздких, складних та зарегульованих організаційних структурах, рівень контролю різко знижується, а керівні працівники починають виконувати функції радників, консультантів та організаторів взаємодії суміжних горизонтальних структур, стають управлінцями, котрі, так би мовити, навчають та одночасно навчаються, котрі розподіляють потоки знань, досвіду та умінь, на кшталт настроювачів системи взаємодії, спрямованої на виконання конкретних завдань.
Наскільки мені відомо, першою фірмою на Заході, що почала впроваджувати ідеологію теорії «Ігрек» у 60-ті роки, стала «IBM».
В основу своєї діяльності вона поклала такі принципи:
1. Ставка на людину, що самореалізується.
2. Поняття фірми як живого організму, що складається з людей, які об’єднуються спільними цінностями.
3. Постійне оновлення, що живиться внутрішнім прагненням людини та фірми до досконалості і спрямоване на пристосування до зовнішніх чинників, головним з яких є споживач.
Установка на самореалізацію спричинила необхідність розв’язання основного завдання — розкриття творчого потенціалу людини, оскільки було б помилкою вважати, що навіть на успішному Заході процвітаючі фірми просто наймали таких людей з вулиці. Для розв’язання такого завдання, по-перше, була розроблена ціла система заходів і, насамперед, система внутріфірмової освіти. Тому «IBM», нарівні з подібними їй компаніями, стали називати «навчаючою компанією». Наприклад, 1975 р. було створено університет компанії «Intel» (Intel University) — перший вищий навчальний заклад при повному фінансуванні корпорацією. Сьогодні в США налічується 30 таких університетів. При цьому потрібно зазначити, що держава надає студентам і особам, які постійно підвищують свою кваліфікацію, нові й нові пільги. Так, 1997 р. на потреби американських студентів тільки у вигляді прямих грантів чи скорочення податків Б. Клінтон надав $51 млрд.
По-друге, організація діяльності компанії включала: максимальне делегування повноважень; право висловлювати і відстоювати свою думку; надання єдиного статусу всім співробітникам, пріоритет горизонтальних зв’язків перед вертикальними (ієрархічними), делегування підлеглим, аж до рядового співробітника, максимальної автономії.
Дріб’язкова опіка стає неможливою, в той же час роль управлінського апарату зростає, оскільки зростає координуюча та підтримуюча роль керівника, він із начальника перетворюється на помічника і вчителя своїх підлеглих.
По-третє, розвивається система заохочень ініціативного і самостійного підходу співробітників, створюється атмосфера творчого ентузіазму, в людей формується почуття переможців. Стимулюються груповий і командний принципи організації роботи, в той же час жорсткою мірою є система атестації, за результатами якої підписується підсумковий документ.
Не зупиняючись докладно на різних заходах, які забезпечують розвиток за моделлю «Ігрек», потрібно звернути увагу на те, що досвід «IBM» було вивчено японськими фахівцями і в майбутньому він став основою «японського дива».
Нині в США важко здивувати будь-кого цими принципами, оскільки на них грунтується діяльність усієї «Силіконової долини», а також більшості процвітаючих фірм США, кожна з яких виробила свою фірмову культуру, в основі якої лежать базові цінності та принципово новий, порівняно з нашою країною, стиль керівництва — гетерогенний, спрямований на розвиток особистості, антибюрократичний, творчий та інтелектуальний.
Ось тому в США тепер з’являються мільярдери на зразок Б. Гейтса або Л. Еллісона («Оракл») — вихідці моделі «Ігрек», а не мільйонери зразка перших Рокфеллерів та Вандербілтів, які за допомогою містера Кольта виривали гроші в моделі «Ікс». Так що не варто звинувачувати наших олігархів. Яка модель — такі й стосунки. Альтернатива одна: або ти безсловесна тварюка, або, образно кажучи, «Кольт» у руки — і вибивай у моделі «Ікс» якомога більше.
Ці ідеї нової корпоративної культури знайшли підтримку в державних структурах США, і славнозвісна «рейганоміка» дала додатковий поштовх цим процесам. Тобто розвиток США за моделлю «Ігрек» почав перетворюватися на державну політику, і в цьому запорука стійкого процвітання США протягом останніх 15 років. Однак не треба думати, що там бюрократія просто так поступається своїми позиціями. Досить почитати промови Клінтона, щоб побачити послідовну боротьбу за просування нових ідей, зокрема, за впровадження Інтернет-технологій і безподаткової Інтернет- торгівлі в економічний і соціальний простір США.
ПРОБЛЕМА — У ШВИДКОСТІ РЕАКЦІЇ
В Україні існує абсолютно хибна думка, що для успіху реформ треба чекати 10, 20, а то й 40 років, поки не станеться зміна одного чи двох поколінь. Проблема — не у зміні поколінь, а в системі мислення.
Історія знає безліч прикладів, коли люди до глибокої старості зберігали гнучкість думки, здатність розширювати своє бачення та вміння вийти за межі загальноприйнятих догм. Досить, як приклад, згадати Сахарова в Росії і Вернадського та Амосова в Україні. У той же час і 20 — 25-річні можуть бути обмежені і зомбовані, що особливо наочно показало захоплення центрального офісу Компартії України. Розмежування потрібно проводити не за поколіннями, а здатністю людини сприймати світ або тільки чорно-білим (безальтернативно), або багатоколірним. Тобто за стилем мислення між догматиками і творчими особистостями. Покоління тут ні до чого.
Ми ж спостерігаємо, що знову деякі відомі вузи зомбують молодих людей, запроваджуючи установки: свій — чужий, еліта — плебеї. Сподіватися, що природна зміна поколінь покращить ситуацію, — це ілюзія. Подібне виховує подібне.
Дуже мало що робиться саме по собі. Для того, щоб щось вийшло, треба починати його робити. Тому основна відповідальність лежить на представниках вищої ієрархії, і від її здатності вийти за межі усталеного світогляду, відчути «дух часу». В історії західних країн є багато прикладів як успішних перетворень, так і явних прорахунків.
Різке гальмування і погіршення якості життя в Західній Європі порівняно зі США, що найкраще відображає курс євро/долар (який упав з $1,17 до $0,84), якраз і підтверджує те, що було щойно сказано. Європа затрималася на моделі «Ікс», затрималася з реформами свого бюрократичного апарату і податкового законодавства. Соціал-демократична політика європейських країн стала давати явні збої, що змушує лідерів, які прийшли під знаменами соціал- демократії, зокрема Г.Шредера, починати здійснювати ліберальні реформи. Але вони це роблять непослідовно, при цьому прагнуть використати державне регулювання, що призводить тільки до зниження конкурентоспроможності європейської економіки порівняно зі США. Про це красномовно свідчить напрям інвестицій 1999 р.: в США — зростання на $125 млрд., в Європі — вiдтiк капіталів на $150 млрд. Від того, як швидко Україна зреагує на нову ідеологію світового розвитку, залежить і її майбутнє місце у світовій системі.
Соціополіс — це система, що відповідає новій ідеології світового розвитку, але вона не буде працювати в нашій країні, якщо не впроваджувати позитивного зворотного зв’язку на всіх рівнях управління і не розвивати нового типу мислення.
СРСР відбувся на принципі негативного зворотного зв’язку, так би мовити, на методі «батога». Цей метод був характерний для індустріальної епохи. Але вже в 60-ті роки вчені на Заході стали помічати, що дуже велика увага приділяється стабільності і регулюванню, а на зміни ніхто не звертає уваги. Вони стали доводити, що потрібно серйозно дослідити «позитивний зворотний зв’язок», тобто процеси, які не придушують змін, а збільшують їх, не встановлюють стійкого стану системи, а «заперечують його», як сказав соціолог Тоффлер. Тобто, іншими словами, навмисно здійснюється лібералізація системи. Саме на цих принципах будувала свою політику «IBM» і безліч інших, відомих у нас успішних західних фірм.
Позитивний зворотний зв’язок — це добре відомий метод «пряника». Проте створюється враження, що у нас чули про «пряник», але не знають, як він виглядає, тим більше, як його використовувати. А розвиток іде в напрямку заміни «батога» на «лозину» — впливати м’якше, та з більшим розмахом, який би ще більше заганяв державу на тупиковий шлях розвитку.
Я не зупинятимусь тут на системі і методах впровадження та використання позитивного зворотного зв’язку, позаяк це предмет окремої статті. Але хочу зазначити, що це комплексна система, яка працює як у масштабах держави, так і в межах окремих формувань. Зокрема, соціополіси — це ті структури, організація яких якраз і має на увазі могутній позитивний зв’язок.
Світ розвивається в напрямку всебічного розвитку особистості, коли саме особистість стає в центрі держави, і держава починає служити особистості, а не навпаки. Організація ефективної комунікації (вербальної, соціальної, психологічної) як між індивідуумами, так і між ними та державою — це невичерпний ресурс, який не вимагає значних фінансових вкладень, але саме він створює основну додаткову вартість і підвищує добробут громадян країни.
«Стратегія випереджального розвитку», яку пропонує Є. Марчук, — це принципово нова психологічна установка.
За формою і реалізацією вона може бути й іншою, не тільки через соціополіси, а й через інші структури або шляхом перетворення всієї країни в соціополіс — це вже питання тактики і традицій, але це важкий процес. Важкий для сприйняття, адже соціополіс — це, насамперед, стан середовища проживання, а не географічне місце. Наше суспільство досі звикло тільки сліпо копіювати досвід інших країн, не розуміючи глибинних основ їх трансформацій. За стратегії розвитку, що пропонується, не можна копіювати — треба створювати. Створювати таке привабливе середовище проживання, щоб ми стали запроваджувати обмеження на приплив фахівців з Європи і США. Тоді ми відбудемося як нація і як держава.
Відповідальність за творчу еволюцію нації лежить на перших особах країни. Адже саме вони мають стати провідниками передових ідей, і саме від здатності сприймати ці ідеї ними та країною залежить її майбутнє.
