До одинадцятого «Київ Музик Фесту» фестиваль відмовився від «культосвіт»-претензій, остаточно сформувавшись як форум української симфонічної музики останнього десятиріччя Оцінити нинішнє музичне свято допоможе ретрохроніка минулих «Фестів». Позаду десять років існування під девізом «Українська музика в контексті світової культури». Кожний із фестивальних років позначено своїми особливостями, своєю статистикою, своєю історією.
1990-й. Рік заснування фестивалю «Київ Музик Фест», який услід за «Прем’єрами сезонів» постав одним із перших у довгiй шерезi культурних відкриттів — теоретичних форумів, майстер- класів, конкурсів молодих композиторів та виконавців. Його поява на тлі занепаду тоталітарної системи, з усім її могутнім інститутом офіціозних структур, стала підняттям іще однієї «залізної завіси», оскільки «Київ Музик Фест» уперше широко представив вітчизняному глядачеві зарубіжну музику ХХ ст.
1991-й. Другий рік ознаменувався відкриттям у рамках «Фесту» конкурсу молодих виконавців ім. Мар’яна та Іванни Коць — спонсорів фестивалю, — що проводився за тематичним принципом. У різні роки як теми майбутніх творів пропонувалися драматичні події минулого України: голодомор 1933 року, Чорнобильська катастрофа, трагедія Бабиного Яру.
1992-й. Третій фестиваль був надзвичайно багатий на прем’єри. 100 творчих дебютів за 7 днів! На фестивалі прозвучало несподівано багато хорової музики. (Згодом хорові концерти стали особливістю «Київ Музик Фесту».) Того року виконувалися твори Сергія Рахманінова, Максима Березовського, Дмитра Бортнянського, Миколи Лисенка, Лесі Дичко, Юрія Іщенка.
1993-1994 рр. Ці фестивалі позначено активним зверненням до творчості Бориса Лятошинського (напередодні святкування 100-ліття з дня народження). Однак того разу не обійшлося без ексцесів: 1994 року через хворобу одного з виконавців не відбулося виконання Четвертої симфонії Лятошинського (яка і так дуже рідко виконується в Україні); не було присуджено жодної премії на конкурсі молодих композиторів.
1996-й. Жорстоке випробування «Фесту» на життєздатність. Тяжке фінансове становище, відсутність підтримки з боку держави поставили під загрозу його проведення. Усього 16 концертів, з яких тільки один симфонічний! Небувалий випадок…
1997—1999 рр. Стадія стабілізації. 1997-й — рік реанімації «Фесту». Уже 4 симфонічних, 12 камерних і 2 джазовi концерти. «Фест’98» позначений скорботною нотою — смертю одного з фундаторів фестивалю, директора Центру музичної інформації Спілки композиторів, доброго генія українського джазу Володимира Симоненка. Проведення дев’ятого фестивалю збіглося із 70-річчям Мирослава Скорика — фестиваль завершився авторським концертом композитора в Оперному театрі.
За десятирічний період існування «Київ Музик Фесту» кульмінаційним був фестиваль 1995 року: 30 концертів, з яких 14 симфонічних, 7 камерних і 3 джазових; найкризовішим був фестиваль 1996 року: всього 16 концертів. Загальна ж ситуація інших фестивалів відносно стабільна і за кількістю концертів, і за їхньою різноманітністю.
За всієї широти діапазону музики, пропонованої слухачеві, все ж помітна деяка жанрова вузькоспрямованість «Фесту». Початкова заявка фестивалю на виконання найрізноманітнішої щодо стилю та часу музики не зовсім себе виправдовує. Надто мало представлена класична музика XVII—XIX ст., а класиків XX сторіччя — Сергія Прокоф’єва, Ігоря Стравінського, Дмитра Шостаковича виконують рідко, і то або твори, що вже стали хрестоматійними, або скромні мініатюри. Програму фестивалів складено переважно із прем’єр зовсім молодих композиторів, як правило, або камерних, або симфонічних. А де ж твори українських та зарубіжних композиторів першої половини ХХ ст.? Що це — неувага до музики недавнього минулого чи невміння її виконувати? Очевидно, і те, і друге, адже це речі, в принципі, взаємопов’язані: звідки взятися вмінню, якщо музика метрів практично не звучить зі сцени? Залишається за кадром цілий пласт світової музики II половини ХХ ст. З великої спадщини Сильвестрова, Станковича, Грабовського, Годзяцького, а також Денисова, Шнітке, Губайдуліної виконують тільки шлягерні твори, на зразок Concerto grоsso № 1 Шнітке або Симфонії № 5 Сильвестрова.
І ще один факт: організатори «Фесту» постійно акцентують увагу на широкій представленості зарубіжної сучасної музики. Однак, cудячи із статистики, основними та постійними гостями на «Фесті» є США і Канада, а представники таких країн, як Японія, Велика Британія, Ізраїль, Франція, залишаються вкрапленнями в загальний музичний контекст.
До свого одинадцятиріччя «Київ Музик Фест» став невід’ємною традицією музичного життя, хоч він уже і не претендує на те, щоб охопити неосяжний масив усієї музики. Утративши просвітницькі амбіції та пориви, сьогодні фестиваль — це серйозна презентація української симфонічної і, меншою мірою, камерної музики останнього десятиріччя, яку, однак, поза «Київ Музик Фестом» поки що почути практично ніде.
