Нині в Швейцарії, яка не є ні членом ЄС, ні ООН, на законних підставах проживає 1,3 млн. іноземців, що становить 19,3 відсотка населення (7,2 млн.). У сусідніх Німеччині та Австрії відсоток іноземців удвічі менший, а у Франції — навіть утричі. Швейцарія є однією із найбагатших країн світу і має найнижчий рівень безробіття. Торік Берн витратив на допомогу біженцям 1,5 млрд. швейцарських франків проти 5 млн. — на зближення з ЄС.
Радикальна партія—ініціатор референдуму, який був свого роду тестом швейцарців на ксенофобію, мотивувала необхідність встановлення бар’єра побоюванням, що із збільшенням притоку іноземців суспільство втратить свої традиційні цінності. З іншого боку, уряд, який і так жорстко контролює імміграцію, боявся, щоб країна не стала об’єктом критики подібно до Австрії. Свій інтерес мав і бізнес. Зокрема, швейцарські компанії побоювалися, що закриття кордонів не дасть їм можливості набирати висококваліфікованих спеціалістів. Встановлення квот на імміграцію могло б вступити у протиріччя із міжнародними документами, зокрема із нещодавною угодою із ЄС про дозвіл на в’їзд більшій кількості працівників.
