Минулими вихідними львів’яни святкували день народження
свого міста, якому виповнилося 744 роки. Меценатами свята були підприємці,
тож із місцевого бюджету не витрачено жодної копійки. Новинкою святкувань
було лазерне шоу та святковий феєрверк під назвою «Музика ночі» на площі
Ринок. Гучні дійства, як гала-концерт естрадних виконавців та інші заходи,
за традицією відбувалися за межами центру. Здавалося, що вся молодь Львова
прямувала недільним вечором до парку культури — потічки й потоки хлопців
та дівчат стікалися до головної естради парку культури. А біля Ратуші,
де розміщується керівництво міста, два дні безперервно виступала молодь.
Особливо зворушливо сприймалися наймолодші виконавці — дошкільнята та школярі.
Доросле населення насолоджувалося смаком пива, бо в межах
святкування Дня міста було проведено II Всеукраїнський фестиваль пива «Гальба-2000».
(Цей фестиваль мав відбутися в червні, але у зв’язку із загибеллю українського
композитора Ігоря Білозіра на знак трауру свято було перенесене). Парк
культури та відпочинку ім. Богдана Хмельницького перетворився на справжнє
пивне містечко. Це свято набуло вже статусу всеукраїнського фестивалю пива
як альтернативи міцним алкогольним напоям. Немовлятам, які народилися у
Львові під час свята, та їхнім мамам міський голова Василь Куйбіда приготував
подарунків на 10 000 грн. Як заведено, до святкування Дня міста було визначено
найкращий район. Цього року ним став Залізничний район. У конкурсі «Львівська
марка» на перемогу претендували підприємства «Світоч», «Галка» тощо. В
Оперному театрі відбулося нагородження за номінаціями «Шануймо найкращих»,
а також пройшов святковий концерт. До речі, цього тижня до Верховної Ради
України має бути передано документи стосовно надання Львівському оперному
театрові імені Соломії Крушельницької замість імені Івана Франка.
А нині свято міста Лева вже стало лише приємними спогадами,
що спалахують у пам’яті, як ті різнокольорові вогники, що ніби танцювали
серед гілок поважних дерев головної вулиці міста — проспекту Свободи. Наступного
ж свята чекати доведеться ще цілий рік.
КОМЕНТАРІ
Ольга БАЛАКІРЄВА, кандидат соціологічних наук:
— Люди дуже рідко їдуть за кордон просто так, особливо
люди, які їдуть нелегально. Як правило, вони на щось розраховують — скоріше
всього у них є знайомі або ж які-небудь зв’язки. Звичайно ж, є і такі,
що їдуть просто так, однак у кожного з них є різні «зачіпки», що дають
цим людям певну надію. У той же час в Україні зараз немає практично ніякого
соціального захисту громадян, тому що всі допомоги, існуючі тут, ні як
не полегшують ситуацію для безробітних.
Михайло МІЩЕНКО, соціолог, завідуючий
сектором політичного аналізу Українського інституту соціальних досліджень:
— Якщо людина вирішує піти на якийсь ризик, в тому числі
і на ризик бути позбавленим елементарних людських прав у чужій країні,
то частіше за все це зумовлене тим, що в себе на батьківщині, ці права
йому гарантовані лише на «папері». Звичайно, не можна пояснювати прагнення
шукати щастя за кордоном однією причиною. У всі часи існував досить великий
шар людей авантюрного складу, для яких ризик або пошук нового були привабливі.
Певною мірою саме такі люди і сприяли процвітанню таких країн, як США,
Канада та інш. Інша справа, якщо людина покидає свою країну, знаючи, що
за кордоном його не чекає нічого іншого, крім напівголодного існування
і принизливого положення. Коли відсоток таких людей стає досить великим,
це може бути виявом того, що суспільство, яке вони покидають — серйозно
хворіє.
