Будь-якої миті в радіусі півтора кілометри від осередку
можливої аварії (Вольнянський район Запорізької області) може не залишитися
нічого живого. Передбачувана кількість жертв у десятикілометровій зоні
— 50 тис. осіб.
«Єдина помилка, — стверджував Конфуцій, — не виправляти
своїх колишніх помилок». Схоже, Україну не навчили ні гіркий досвід Чорнобиля,
ні серія терористичних актів і катастроф у Росії. Десятки тисяч людських
жертв, сотні тисяч понівечених доль не поклали край безгосподарності —
першоджерелу всіх бід і трагедій з непоправними наслідками. Через Запорізьку
область проходить ділянка стратегічного українсько-російського аміакопроводу
Тольятті — Одеса. (довжина — 26 км). Поблизу села Петро-Свистунове — переправа.
Труба виходить на поверхню й через міст проходить над Дніпром. Робочий
тиск — 65 атмосфер. Ще декілька років тому, за словами місцевих жителів,
до об’єкта не можна було підійти на гарматний постріл. Ні з одного, ні
з другого боку річки: в три ряди колючий дріт, один з них під напругою,
взвод солдатiв з автоматами, спостережний пост, цілодобове патрулювання,
прожектори тощо. «Обходили цей міст десятою дорогою, — згадують рибалки.
— Багато хто лаявся. Та нічого не вдієш. Порядок є порядок».
Три останні роки рибалки не лаються. З Божою допомогою
вони переправляються трубою, яка містить отруйну речовину, на інший берег
Дніпра. За їхніми словами, там краще клює. Проте стратегічний державний
об’єкт годує тубільців тутешніх місць не лише рибою. У брухт охоче приймають
колючий дріт, і не лише. Залізного добра на «об’єкті» вдосталь.
У правдивості почутого кореспондент «Дня» вирішив пересвідчитися
особисто. Проникнути на об’єкт було не важко. Трилінійна система інженерних
загороджень — наче «міллю побита». Понад дві години журналісти тинялися
територією, сподіваючись розшукати хоча б одного, хай навіть старенького,
сторожа. Ні душі. Піднялися на напівгнилу спостережну вежу. Нікого. На
дверях приміщення для варти — іржавий замок. Так і кортіло здійснити «теракт».
Сказано — зроблено. За півгодини імітаційною вибухівкою (порожніми консервними
бляшанками, на «об’єкті» їх багато) аміачна магістраль була впритул обкладена
на відтинку в десять метрів. «Замінували» й опорний «бик» мосту. Поспішати
було нікуди. На спомин зробили фото й благополучно покинули місце умовної
катастрофи. «День» відразу ж вирушив за відповідями...
— Об’єкт дійсно небезпечний, — каже начальник обласного
управління з питань надзвичайних ситуацій полковник Сергій Дорош. — Аміак
— надзвичайно отруйна речовина. Небезпечний при вдиханні. Висока концентрація
— смерть. Найменша іскра — вибух. Якщо потрапить на шкіру — обмороження.
В цьому випадку особливо страшна через наслідки хімічна реакція з водою.
Крім забруднення річки, утвориться отруйна хмара. Глибина її поширення,
за нашими підрахунками, — десять кілометрів, хоча все залежатиме від швидкості
вітру. Якщо, не дай Боже, пролунає вибух і станеться витік, до спрацювання
аварійних засувок в атмосферу виллється 100-120 тонн аміаку. Цілком досить,
щоб у радіусі півтора кілометри не залишилося нічого живого. Фахівцями
нашого управління розроблено план ліквідації наслідків аварії на аміакопроводі.
Можлива кількість жертв — від сорока до п’ятдесяти тисяч осіб. Половина
з них приречені. Врятувати більшість потерпілих не уявляється можливим.
Де знайти стільки лікарняних ліжок? До того ж населення не забезпечене
засобами захисту. Річ у тому, що ті протигази, які в області є в достатній
кількості, не ефективні — захист органів дихання від аміаку можуть забезпечити
лише впродовж двох-трьох хвилин. Це військові протигази. А в даному випадку
будуть потрібні протигази промислового призначення. Таких у нас дуже мало.
— Наскільки оперативно буде локалізовано осередок витоку
аміаку в разі можливої катастрофи?
— З оперативністю проблематично. Аварія на аміакопроводі
буде незвичайною. Незвичайними мають бути й заходи для усунення її наслідків.
По- перше, викинутий в атмосферу аміак випарується протягом чотирьох-п’яти
хвилин. По-друге, концентрація викидів дуже висока. Сьогодні тиск в аміакопроводі
в межах 35— 40 атмосфер. Будуть потрібні професіонали, які спеціально навчені
для проведення ремонтно-відновлювальних робіт у зоні зараження такою небезпечною
речовиною. Я вже казав, найменша іскра — вибух! А там треба буде терміново
проводити зварювальні роботи. Таких фахівців у Запорізькому обласному управлінні
з питань надзвичайних ситуацій немає. Сумніваюся, що вони є й у сусідніх
регіонах. У будь-якому випадку вся відповідальність за усунення наслідків
аварії та ремонт ляже на плечі власників аміакопроводу — Придніпровського
державного управління «Трансаміак». Його головний офіс — у Донецьку.
— Чому такий небезпечний об’єкт сьогодні занедбано?
Де охорона?
— Наше управління не відповідає за охорону аміакопроводу.
Це в компетенції власників. Вони могли б укласти договір із Запорізькою
державною службою охорони, й усе було б гаразд. Угоди немає. Мабуть, не
по кишені.
Як повідомив «Дню» заступник начальника цього відомства
Юрій Конєв, цілодобовий нагляд його підлеглими відкритих ділянок аміакопроводу
щорічно обходився б у 170 тис. грн. На перший погляд, гроші чималі. Але
тільки на перший. Враховуючи суми, які Росія сплачує Україні за транзит
аміаку, — у першому кварталі 2000 року 86,5 млн. грн., — а також беручи
до уваги карну справу, порушену 7 серпня цього року (за даними Генпрокуратури,
чиновники Мінпромполітики та державного підприємства «Укрзовнішхімпром»,
яке з квітня 1997 року визначено головним організатором транзиту російського
аміаку територією України, пустили понад 30 млн. «аміачного заробітку»
держави в комерційні банки, сподіваючись на відсотки), необхідна на охорону
аміакопроводу сума уявляється просто копійчаною.
— Так, але аміакопровід проходить через територію Запорізької
області й несе в собі загрозу насамперед тій частині населення, за безпеку
якої відповідає саме ваше управління?!
— Я чудово це розумію й скажу, що Запорізьким управлінням
з питань надзвичайних ситуацій зроблено чимало для попередження можливого
витоку аміаку. Крім того, спільно з представниками Донецької сторони ми
побудували локальну систему аварійного сповіщення громадян, яка охоплює
дев’ять населених пунктів.
— Як ви оцінюєте технічний стан ввірених вам ділянок
аміакопроводу?
— Магістральні комунікації зношені. Вони вже давно відслужили
своє. У будь-який момент витік може статися сам собою, без стороннього
втручання. Грошей за транзит аміаку Запорізька область не бачить. Усе прямо
йде до Києва і вже не повертається. Утримувати аміакопровід у технічній
справності поки вдається за рахунок запасів, які свого часу забезпечили
проектувальники та будівельники. Однак через відсутність охорони об’єкта,
вони розкрадаються. Одному обхіднику не під силу стерегти восьмикілометрову
ділянку. Крадіжці могла б запобігти система інженерних загороджень. Одна
лінія завжди була під напругою! Але, знову ж таки, дефіцит фінансів не
дозволяє сплачувати за електроенергію. З цієї причини вона не подається.
По коментар «День» звернувся до власників аміакопроводу
Тольятті—Одеса. Єдиного, як нас завірили, фахівця, який міг би прокоментувати
ситуацію, відповідального за режим і охорону об’єкта, Михайла Тимохіна
на той час не було. За словами секретаря, він супроводив міністерську комісію.
Перевіряючі саме оглядали стан небезпечних ділянок магістралі. Проте його
коментарі виявилися зайвими. У відповідь на заяву «Дня» про те, що на ділянці
в районі Петро-Свистунове журналістам без перешкод вдалося проникнути на
об’єкт і навіть «замінувати» його, жінка розсміялася. Крізь сміх заявила,
що подібного не може бути в принципі. За її словами, кожний пост обладнано
електронними датчиками. Якщо проникне сторонній, в центральному офісі комп’ютер
служби охорони негайно сповістить про порушника. Більше секретар не сказала
ні слова, що, проте, зрозуміло: об’єкт стратегічний, секретний. До того
ж на його території все спокійно. Запобіжних заходів щодо населення додержуються.
Врешті-решт, на огорожі є табличка. На ній чорним по білому: в разі виявлення
запаху аміаку населення має йти в ПЕРПЕНДИКУЛЯРНИЙ НАПРЯМКУ ВІТРУ БІК...
