Більш, ніж 30 років свого життя я віддав народній освіті, пройшов шлях від рядового вчителя до завідуючого районним відділом. Але я не пам’ятаю жодного випадку, коли б вчитель знаходився в такому тяжкому становищі, як зараз.
Не хочу захищати більшовиків і Радянську владу, сам випробував на собі їх важку руку. Однак, навіть з недовірою ставлячись до вчительства, вони ніколи не ставили їх на межу напівголодного існування. Пам’ятаю, що в роки голодомору (мій батько тоді був директором сільської школи в Красноградському районі Харківської області) держава забезпечувала вчителів і лікарів продовольчими пайками. Ці пайки були невеликими, але вони дозволяли сільській інтелігенції вижити. Робилося це, природно, не від великої любові владних структур до вчителя, а з потреби отримати підтримку своєї внутрішньої політики з боку сільської інтелігенції.
У 30-ті роки вчителі України понесли непоправні втрати, але не через невчасну виплату зарплат, а через репресії, що звалилися на них. Зараз навпаки. Вчителя душать не репресіями, а багатомісячною невиплатою заробітної плати, прирікаючи його і його сім’ю на напівголодне існування.
За 33 роки роботи в органах народної освіти я не знаю жодного випадку, щоб зарплата вчителеві затримувалася хоча б на три дні. Щомісяця, 1 і 16 числа вчитель отримував те, що він заробив своєю працею. А тепер? Ніхто нічого не боїться. Здавалося б, що відповідальність за невчасну виплату зарплат бюджетникам повинні нести губернатори, керівники районних адміністрацій, мери міст. Але, на привеликий жаль, таких горе-керівників ніхто не карає. Вони своїм бездарним керівництвом продовжують нагнітати атмосферу, провокують голодовки, демонстрації протесту. На превеликий жаль, у нас і вищі керівники ніколи не підуть на зняття з посади тих, хто допускає нецільове використання бюджетних коштів, що виділяються на зарплату. Крайніми виявляться завідуючі райвідділів, директори шкіл, головні лікарі, але аж ніяк не губернатори або мери міст.
Створюється враження, що в нашій країні зараз проводиться новий експеримент. І навряд чи сьогодні законослухняний голодний вчитель буде прищеплювати своїм вихованцям повагу до влади.
