Прем’єра вистави «Останній Дон Кіхот», що відбулася вчора на сцені Київського театру російської драми імені Лесі Українки, привернула увагу публіки, жадібної до новинок на початку сезону. Масовому зацікавленню сприяла і рекламна підготовка, вміло проведена автором спектаклю Мирославом Гринишиним: у справі «розкрутки» своїх театральних робіт цей режисер вигідно вирізняється з-поміж більшості постановників, котрі перебувають у стані тривалої депресії — як фінансової, так і творчої. Основними козирями Гринишина, втім, як і його найближчого соратника по театральному ремеслу, Андрія Жолдака, є залучення до сценічних проектів акторів високого класу, з іменем і регаліями, плюс солідна матеріальна база кожного спектаклю — це справді «багатий театр». Не став винятком і «Останній Дон Кіхот». За своєю суттю це антреприза, розрахована на тривалі і напружені гастролі практично по всіх великих містах України. Зірки постановки — Богдан Бенюк (Санчо Панса), Олег Драч (дон Фернандо), Олексій Вертинський (Самсон Карасько) виконують функцію основної приманки для глядачів. Красу сценічної картини підтримують костюми Вікторії Гресь і динамічна сценічна установка художника Олександра Семенюка.
Власне, всі елементи постановки — аж до постійних і пишних клубів гліцеринового диму — закріплюють її як шоу, яке дійсно здатне витримати довгі і часті переїзди. Відповідно, з великим першоджерелом спектакль ріднить тільки назва. За суттю, це ще один продукт театральної розваги, такої поширеної за нинішніх часів. Сценарій (написаний відомими фантастами — подружжям Дяченків, Мариною та Сергієм) залишає Дону Кіхано (Тарас Жирко) лише довге і втомлене з’ясування — божевільний він чи ні і хто найбільше хоче завадити йому виконати традиційну місію боротьби з вітряними млинами. Зростаюче з цього приводу сум’яття між героями лише накладається на простенький сюжет; виходом виявляється політ дружини занепалого духом Кіхано, Альдонси (Тетяна Алексєєнко, Галина Стефанова) і Панси-Бенюка на крилах сценічної установки в клубах гліцеринового диму. Млини так і залишилися незайманими, світове зло — непереможеним, а спектакль «Останній Дон Кіхот» — милою і дещо громіздкою дрібничкою.
