«Лобіювання національних інтересів взагалі і економічних — зокрема», — так Президент Леонід Кучма визначив головну задачу Міністерства закордонних справ, виступаючи перед послами в європейських країнах. Відстоювання цих національних інтересів, за словами Президента, не повинні залежати від стратегічного партнерства з тією чи іншою країною. Посольства мають продовжувати курс на економізацію зовнішньої політики, зовнішня політика має бути продовженням внутрішньої. Пора вже перейти від повтору слів про стратегічний курс на європейську інтеграцію до конкретних справ. Пора наповнювати змістом поняття «стратегічне партнерство».
Все правильно. Саме про це «День» писав рік, два, три тому. Не може бути вдалої зовнішньої політики без внутрішніх перетворень. Не може стратегічне партнерство означати стратегічну залежність. Все одно від кого — від Москви, від Вашингтону, від Брюсселя. Не може європейська інтеграція обмежуватися магічними заклинаннями, на які ніхто вже не звертає жодної уваги — бо досі слова ніяк не відповідали дійсності. «Перестаньте повторювати увесь час це безглуздя про прагнення до європейської інтеграції та зробіть бодай щось реальне», — казали спочатку в приватних бесідах, а потім — і з трибун конференцій, «круглих столів», офіційних зустрічей західноєвропейські дипломати та експерти. Може бути, навіть не марно казали.
Ніхто не поважатиме країну, яка лише через величезний тиск стратегічного партнера відмовляється від заздалегідь умовленої участі в контракті, не будучи спроможною домогтися рівноцінної заміни. Ніхто не зможе зрозуміти, як еліта держави може робити все, аби зберегти величезну залежність від ринків та «газової труби» однієї країни, нехай і найголовнішого стратегічного партнера. Тим більше, що цей найбільший стратегічний партнер ще жодного разу не пішов на поступки, зате завжди виходив виключно з власних інтересів.
Кроків, спрямованих на реальне наближення до західних інституцій, відверто сказати, було зроблено — урядом, парламентом, а особливо, місцевою владою — зовсім небагато. «Інвестиційний клімат в Україні все ще залишається несприятливим», — зізнається один із західних дипломатів, і протиставити йому немає чого. Жодна інтеграція не може відбуватися без взаємної зацікавленості — а попередні вісім років свого існування Україна не стільки цікавила, скільки відлякувала. Зрушення дев’ятого року тому вже можуть і не помітити. Як не помітили їх п’ятеро українців, що попросили притулку в Британії саме на День незалежності.
Зате, здається, після дев’ятої річниці державності вже б час позбавлятися ілюзій. Національним інтересам України, можливо, не обов’язково відповідатиме повне членство в ЄС або СНД. Інтересам ЄС членство України навіть у далекому майбутньому сьогодні, здається, не відповідає — переконати ж Захід у протилежному поки що немає чим. Це зовсім не означає, що політика має кардинально розвернутися — просто зусиль самої лише дипломатії буде замало. Якою б талановитою та агресивною вона не була. Це просто означає, що будь-яка інтеграція заради інтеграції не має жодного сенсу.
Національні інтереси, виходити з яких повинні всі владні структури, мали б бути чіткими, простими та зрозумілими всім. А саме з цим, схоже, найважче...
