Характерною рисою політичної структуризації раннього етапу
пострадянського транзиту було виникнення партій «дрібного формату», які
підтримували або законодавчу (пострадянські опозиційні парламенти), або
виконавчу («реформаторську») владу. І загальноприйнята калька партійної
біполярності «праві — ліві» відбивала цю інституційну біпартійність. Внаслідок
цього ще не було сформовано держави як соціальної і політичної інституції
— її було поглинуто інституційними макропартіями і дрібними політичними
партіями та групами тиску.
Риску під цією добою було підведено і в Росії, і на Україні
наприкінці минулого — початку нинішнього року. Сьогодні відбувається департизація
держави, вона поступово наповнюється правовим та адміністративним змістом
(на жаль, адміністративний зміст іноді випереджає правовий — це особливо
виразно можна завважити на прикладі Росії, певною мірою такі ж процеси
йдуть і у нас). Зворотним боком цього процесу є партизація суспільства.
Паралельно відбувається становлення власне політичних партій. Але для того,
щоб вони виросли в мобільні та ефективні політичні структури, необхідний
програмний компонент. Доти, доки партії не нададуть цього компонента й
не оволодіють мистецтвом програмної стратегії, «президентська партія» (і
в квазіінституціональному значенні, і в значенні репертуару дій) задаватиме
програмний імпульс, «програмуватиме суспільство». Вона це робитиме в режимі
«обмеженої монополії» разом з КМ, одночасно вступаючи з ним у певний програмний
конфлікт, який частково ми можемо спостерігати сьогодні.
Останнім часом у політичному житті країни намітилися деякі
нові тенденції. Передусім, знято біполярність «ліві — праві» і на перший
план вийдуть інші політичні вісі напруження. Політичний режим починає політично
диференціюватися, і департизація держави об'єктивно формує запит на сильні,
укрупнені право- ліво- і новоцентристські партії. Ця тенденція ще не є
дуже очевидною, але вже спостерігається. Точно така ж тенденція спостерігається
в Росії, але там вона більш усвідомлена: Путін у своєму посланні чітко
поставив питання про необхідність створення ефективної партійної системи.
Партійна система — це найбільш ефективний інструмент політичної
мобілізації без адміністративного, фінансового, інформаційного ресурсу
(ці чинники присутні, але вони грають додаткову роль). Друга функція партійної
системи — формування політичних еліт. Третій момент — партії формують ідейно
— програмне поле і, власне, це створює більш широкі й проективно орієнтовані
межі політики. Політика стає менш цинічно ситуативною, а більш прагматичною
і проективною в значенні поєднання ідеології та політичних вирішень питань.
У неї вноситься стратегічний вимір. З другого боку, ідеї та ідеології,
які насичують партійний програмний продукт, створюють і ідейно- ціннісний
формат політичного процесу. Це об'єктивна тенденція і партії починають
відповідати на цей запит: сталося оновлення програм НДП, СПУ, СДПУ(о).
Далі, візьмімо нову центристську партію, про створення якої було нещодавно
оголошено (об'єднання «Солідарності», ПРВУ і ще трьох партій). У її заяві
чітко відбито, що це — партія програмового типу, а не партія, що створюється
під якісь електоральні кампанії.
З іншого боку, паралельно з цими процесами йде рух всередині
Верховної Ради, коли колишні економічні інсайдери стають інсайдерами політичними.
І вони проводять величезну роботу з формування цього партійного поля. При
цьому комусь вдасться трансформуватися в ефективних політиків, а комусь
— ні. Але цей процес іде. Його позитивне значення полягає в тому, що відбувається
постійна робота, спрямована на відокремлення бізнесу від політики і починають
формуватися нові способи структурування політичного співтовариства й суспільства
загалом. Так звані олігархи виконали свою «історичну місію»: втримали неструктуроване
пострадянське суспільство від зриву демократичних і ринкових перетворень.
Вони виконали це завдання — у нас 1999 року, в Росії — 1996 і 1999. Тепер
на зміну біполярності ліво- опозиційного і вертикально-олігархічного плану
внаслідок складної структурної історичної роботи приходить формування нормального
партійно- політичного поля. Інша річ, що ці тенденції повинні бути враховані
в процесі імплементації, і в супутніх їй інституційних змінах — у виборчому
законі, законі про партії та подібне. І для того, щоб ці тенденції можна
було перевести в стабільні політичні інститути, вони мають бути передусім
осмислені.
Думаю, що радикальні зміни в становищі партій можуть статися
вже під час найближчих виборів до ВР. Звичайно, багато що залежатиме від
того, який закон про вибори буде прийнято. Але, навіть якщо за основу буде
взято мажоритарний варіант, все одно, роль партій в округах зростатиме:
враховуватиметься не лише персональний, інформаційний, фінансовий, але
й програмно-політичний контекст. Більше того, оскільки зараз змінюється
й економічна структура суспільства і закінчується велика доба економіко-політичного
домінування фінансово-політичних груп і інституційних макропартій, то змінюються
канали конвертації економічних і політичних ресурсів. Проблема полягає
в тому, що в нашому політичному полі діяли не так політичні, як економічні,
фінансові, адміністративні, інформаційні ресурси. А програма, організація,
мобілізація — це, власне, політичний ресурс. У міру того, як стискатиметься
фінансовий сектор та медіа-ринок, а сучасні медіа-фінансово-політичні групи
трансформуватимуться в нормальні партії, вони зможуть узяти на себе роль
основного політичного ресурсу та агента політики — організація, мобілізація,
формування еліт і програмний аспект. Останнє особливо важливе, тому що
саме програма служитиме тим зв'язком, за яким оцінюватиме виборець усі
дії уряду. Тому сьогодні програма — це той перспективний факт, який може
надати партіям нового темпу. Ті партії, які не справляться із цим темпом,
у кінцевому результаті втратять свій вплив.
Є поширена точка зору, згідно з якою нова програмна динаміка
можлива лише з формуванням у Верховній Раді партійної коаліції та коаліційного
партійного уряду. На мій погляд, вона не зовсім точна. Якраз навпаки: доти,
доки партії не сформують новий стратегічний програмний вимір і не навчаться
виробляти якісний програмно-політичний продукт, доти коаліція буде суто
ситуативною і не зможе стати дійсно партійною базою для партійно-коаліційного
уряду. Більше того, в цьому випадку є небезпека, що «рада директорів» ВР
буде формувати уряд на правах топ-менеждмента. Тільки наявність потужних
програм і кваліфікованих у програмному та ідеологічному аспектах партій
зможе вибудувати нову програмну коаліцію. А на базі цієї коаліції може
бути створено політичнo відповідальний уряд.
