Отже, чи було це все просто звичайним галасом, чи ж нова економіка подолає спад? Я вважаю, що вона житиме і поширюватиметься всім світом, стаючи такою ж всюдисущою та всепроникною, як держави загального добробуту і у 1930-х роках. Вона десятиріччями визначатиме нашу економіку і наше життя.
І от чому. Новій економіці надають руху п’ять взаємопов’язаних двигунів: технологія, конкуренція, нова економічна культура урядів, громадян і підприємств. Технологія — найочевидніший складник: телекомунікаційна революція набагато всеосяжніша і поширюється значно швидше, ніж свого часу телефон та телеграф. Паралельно відбувається інформаційна революція, яка приводить до створення комп’ютерних програм, котрі разюче змінюють підхід до вирішення різних завдань: від бухобліку до оформлення проїзних квитків; від управління фінансами до здійснення покупок та проведення дозвілля. Ця частина революції далека від завершення: насправді ми просто знаходимося наприкінці початкової фази цієї революції. Стрімке зростання продуктивності комп’ютерів скоро призведе до появи таких можливостей, яких сьогодні ніхто не може навіть уявити.
Що ж до конкуренції, то ніколи раніше у цьому сторіччі вона не була такою сильною і такою всепроникною. Різко зросла конкуренція стає нормою навіть у тих країнах, де її вважають породженням пекла, — у Німеччині, Франції, Японії тощо. Агентами конкуренції, певна річ, є міжнародна торгівля (яка внаслідок технологічних змін стала ефективнішою), внутрішня дерегуляція та демонтаж держави загального добробуту. Власники акцій хочуть увірвати свій шматок. Ризикований капітал без будь-яких обмежень доступний кожному, а не тільки обраним. Звідси вже рукою подати до захоплення захищених ринків. Нова економіка — це битва за виживання, де кожен відчуває себе королем, принаймні у ролі покупця.
Третя рушійна сила нової економіки — нова економічна культура. Центральні банки та казначейства зрозуміли, що стабільні ціни та міцний бюджет надзвичайно важливі для процвітання. Та не менш важливе те, що компанії й окремі громадяни збагнули два ключових принципи світу необмежених можливостей: «НЕМАЄ — це не відповідь» і «Не чекайте допомоги від уряду; якщо у вас є проблема, вирішуйте її самі».
Таке ставлення докорінно змінює стан речей: оплот захисників традицій — управлінці середньої ланки — знаходиться на межі ліквідації. Як водиться за будь-якої революції, прихильників статус-кво вигнано геть. Ризиків не уникають, їх цінують. Молоді люди хочуть працювати в новоутворених компаніях, а не в інвестиційних банках. Тих, хто говорить про нездійсненність будь-чого, негайно перебивають інші, які щойно це зробили.
Йозеф Шумпетер (у віці 21 року — міністр фінансів Австрії, який зазнав краху на початку століття, незабаром після того — банкір, що збанкрутував, а зрештою — видатний гарвардський економіст) називав цей процес «творчою руйнацією». Він дивився на торгівлю, мінливі правила гри чи важливі інновації як на ринковий шок, результатом якого є повсюдні зміни цін, гравців та правил гри. У процесі розпаду сталих і пасивних організацій таке сильне потрясіння приводить до різкого зростання продуктивності.
Немає кращого прикладу «творчого руйнування» за Шумпетером, ніж те, що відбувалося в Америці протягом останнього десятиріччя. Та відтепер США — не єдиний приклад. Творче руйнування (яке підкріплюється економічною відкритістю і досягненнями технологій) крокує всім світом.
Скептики продовжують стверджувати, що конкуренція і технології руйнують гармонію у суспільстві, що вони зумовлюють нерівність і вихолощують середній клас. Так, нова економіка жорстоко обходиться з тими, хто сидить без руху і живе за рахунок власників акцій чи платників податків. Так, вона дає шанс енергійним людям, котрі раніше знаходилися на узбіччі. Цікаво, що у США це привело до повної зайнятості і різкого поліпшення економічного статусу найбіднішої частини населення. Так, люди змінюють роботу; так, їм слід метушитися. Та хто хоче повертатися назад до минулого? Цього не хочуть батьки, які бачать величезні перспективи і можливості для своїх дітей; і цього не хочуть діти, що вступають у головний період свого життя.
Попри недавні занепади фондового ринку в США, нова економіка досягла повноліття. Вона не пропонує швидкого шляху до збагачення; вона не подвоює темпів економічного зростання; вона не продукт порожніх балачок. Нова економіка означає важку працю, її чудодійність обмежена, але цілком реальна. У багатьох місцях вона перевертає світ: Фінляндія стала центром високих технологій, Німеччина опинилася позаду через те, що зміни там зазнають несправедливої критики, економіка Японії, яка різко занепадала, була врятована її величезним технологічним потенціалом. Центральні банки і казначейства більше не здатні створювати фальшивого процвітання. А найважливіше — не виключено, що ми навіть поклали край циклам ділової активності. Зарано грати реквієм — нова економіка лише тільки починається.
