Горобці, голуби, ворони — перелік птахів, яких можуть назвати
без підготовки нинішні городяни, не дуже великий. Мешканці сільської місцевості,
безсумнівно, знаходяться у вигіднішому становищі: дикі птахи для них і
гідрометеоцентр, і календар одночасно. Назвати з десяток знайомих з дитинства
птахів для них не становитиме труднощів, хоча й тут не обійдеться без зауважень:
«давно не прилітали», «десь зникли». Біологи б’ють тривогу — ще ніколи
птахи так не потребували допомоги людей, як сьогодні. Кожен восьмий вид
птахів знаходиться під загрозою зникнення, стверджують вони, чисельність
багатьох видів швидко скорочується. Що рідкісне, те модне. Мода на птахів
охопила європейський Захід. В Англії розвинулася індустрія «спостереження
за птахами»: ви можете придбати особливий одяг — утеплений і непромокальний
— особливу підзорну трубу, вам покажуть особливі місця, де помічено гнізда
того чи іншого рідкісного птаха. У нас же це поки що здається дивацтвом
— ми ще не відчули повною мірою, як цивілізація потихеньку змикає на горлі
природи кільце своїх залізних рук. Втім, і статистика, яку наводять орнітологи,
звучить для нас заспокійливо: через занепад промислового і сільськогосподарського
виробництва тваринний світ України знаходиться у стабільнішому стані, ніж
на тому ж Заході чи й у нас років десять тому. Та це лише тимчасове затишшя,
тенденція ж очевидна. Так, до останньої редакції Червоної книги України
потрапив 381 вид тварин, у тім числі 67 видів птахів. У попередній редакції
1976 року до Книги було внесено 29 видів пернатих.
В Україні всього зафіксовано понад 400 видів птахів, включаючи
ті, що зимують на її території або перелітають. Тих же, що в’ють тут гнізда,
налічується 230 — 240 видів.
Серед причин зникнення деяких видів птахів — спустошлива
для природи діяльність людини, екологічні катастрофи, природні катаклізми
і — окремим рядком — полювання. У цьому разі птахи гинуть не стільки від
людської жадності, скільки від незнання — і це особливо прикро. В Європі
кожен мисливець обов’язково має скласти іспит на вміння розрізнювати птахів
у польоті. У нас це положення існує тільки на папері. Крім того, мало навчальної
літератури для мисливців, і тому відбуваються парадоксально-трагічні ситуації:
якщо зоологи Голландії не можуть нарадуватися тому, що у них п’ять деркачів
загніздилось, то в Криму, куди ці птахи прилітають на зиму, їх розстрілюють
«удачливі» мисливці.
Доленосними як для людей, так і для птахів стають і політичні
рішення. Так, наприклад, паювання земель у Херсонській області обернулося
трагедією для диких гусей, які спокон- віків там зимували. Кількість полів
під озимими різко скоротилася — і гусам нічим стало харчуватися. Знесилених
птахів, які збиралися на невеликих ділянках землі, оточували місцеві жителі
і добивали палицями.
Власне, для того, щоб активніше підключитися до акції порятунку
природи на державному рівні, Українське товариство охорони птахів зовсім
нещодавно запропонувало свої «Національні плани дій зі збереження глобально
вразливих видів птахів», випустивши їх окремою книгою. В них — програми
реабілітації 17 видів птахів, серед яких баклан малий, гриф гірський, могильник,
деркач, дрохва та інші. Книга ця створювалася за тісної співпраці Міністерства
екології України, Інституту зоології та міжнародних партнерських організацій.
«Плани» — це вже другий етап роботи товариства охорони птахів, яке існує
у нас із 1994 року. Першим був опис і систематизація особливо важливих
«пташиних» територій країни. Біологи, викладачі шкіл і вузів, школярі та
студенти — члени товариства — протягом п’яти років добровільно збирали
необхідну інформацію. «Я брав із собою накомарник, рюкзак, крупномасштабні
карти місцевості і вирушав у дорогу, — розповідає студент природно-біологічного
факультету Ніжинського педагогічного інституту Сергій Домашевський. — Для
мене це звична річ, оскільки з дев’ятого класу веду польові щоденники.
Збираючи матеріал, обійшов Житомирську, Чернігівську, Миколаївську області
і Крим. Мені дуже допомагали в дорозі активісти товариства». Цей каталог
ареалів, який раніше також вийшов окремою книгою, послужив основою для
розробки нинішніх «Планів».
Інформацію, зібрану членами товариства охорони птахів,
уже передано до Мінекології і буде враховано при розробці відповідного
указу. Закріплення такого рішення на вищому рівні стане першим кроком у
реалізації нашою країною міжнародних зобов’язань з виконання Бернської
конвенції, для майбутнього включення українських земель до єдиної Смарагдової
мережі Європи.
Смарагдова мережа Європи — це мережа територій, які визначають
і зберігають біологічну різноманітність континенту. Вона створена за рішенням
Бернської конвенції 1979 року і підтримується державами — членами Ради
Європи. Для входження до неї Україна, яка ратифікувала практично всі міжнародні
природоохоронні угоди, має ухвалити «Закон про екомережу».
Проте чекати спеціального дозволу ніхто не збирається —
кожний день зволікання може в недалекому майбутньому обернутися проти людини.
Володимир Свинарьов — підприємець із Харкова — на свій страх і ризик почав
акцію з відродження рідкісних дрохв на своїй екофірмі. Він ще пам’ятає
ті часи, коли в околицях села, звідки він родом, селилися ці чудові птахи.
Страусоподібні дрохви — громіздкі тіла на довгих лапках — ще років 40-50
тому були своїми в південноукраїнських степах, куди прилітали після гніздування
під Саратовом на зимівлю. Тепер цей птах — серед зникаючих видів міжнародної
і вітчизняної Червоної книги. В Іспанії та Угорщині вдалося зберегти популяції
осілих дрохв. Наші ж — східноєвропейські перелітні — майже повністю знищені.
Виявляється, для того, щоб загинув вид, досить... зорати степи, де гніздиться
цей рідкісний птах. З далеких саратовських степів Володимир Федорович перевозить
яйця дрохв під Харків, і маленькі дрохви з’являються на світ уже на українській
землі. Експеримент триває другий рік. І сьогодні українські та російські
орнітологи разом з фахівцями екофірми Свинарьова вирішують проблему зворотного
процесу — повернення птахів у природу, їх «здичавіння».
Чекають, що указ щодо «Планів» дасть хід такого роду приватній
ініціативі, оскільки зрозуміло, що сьогодні держава не може на це виділити
достатньо коштів. Зокрема від виходу цього указу залежить, чи зможуть учасники
орнітологічного руху... рятувати поранених птахів. Наприклад, у Київському
зоопарку віднедавна мешкає беркут-самиця, яку активіст товариства знайшов
прикутою на ланцюгу у дворі одного поліського селянина. Той її підібрав
пораненою, підлікував, а за те, що вона заклювала насмерть його собаку,
посадив на ланцюг. Однак дії як селянина, так і члена товариства охорони
птахів у цьому випадку були протизаконними, оскільки Положення про Червону
книгу України говорить, що за «вилучення птахів із природних умов з метою
їхньої реабілітації та подальшого повернення до природних умов» необхідно
сплатити 50% від встановленої такси, яка для беркутів становить 110 мінімальних
зарплат. Водночас, не надавши допомоги птаху, що потрапив у біду, обидва
ці учасники порятунку беркута порушили б норми закону «Про захист тваринного
світу». Власне, з цієї причини ініціатива Володимира Свинарьова з розведення
дрохв була б дуже вразливою, якби він не домігся її здійснення на офіційному
рівні: дрохвами його фірма займається в рамках українсько-російської наукової
програми.
У підході до відносин люди — птахи Українське товариство
охорони птахів, яке є частиною міжнародної громадської організації Bird
Life International, сповідує золоту середину — за своєрідне мирне співіснування.
Так, координатор товариства, кандидат біологічних наук Олександр Микитюк
виступає, наприклад, за регулювання чисельності голубів, вважаючи, що ті
розносять серйозні інфекційні захворювання. Птахів треба знати, вважають
у товаристві, їх треба вміти і заманити, і віднадити.
Багато років тому працівниками управлінь культури двох
західноукраїнських обласних центрів велося активне листування з обміну
досвідом боротьби з воронами, які обжили дерева під їхніми вікнами. Ворони
шумно заважали працівникам зосередитися на обробітку культурної ниви, посилюючи
все це явно неестетичним виглядом з вікон. Як не лякали ворон, як їх не
труїли — ті продовжували нахабно кричати під вікнами. На моє запитання,
що ж треба було робити, Олександр засміявся: «Не певен, що це були саме
ворони, можливо, це були граки. Треба було просто завести бомжа, який одним
своїм виглядом розполохав би пернатих прибульців». Сірі ворони, за його
словами, надзвичайно розумні птахи, які виживають там, де інші — навіть
дуже сильні й витривалі — покірливо гинуть. За ними цікаво спостерігати.
Однак за однієї умови: якщо це не єдиний вид птахів. Тому сьогодні людина
має спохопитися, інакше, можливо, завтра їй загрожує залишитися віч-на-віч
з такою розумною, але такою хижою і некорисною сірою вороною.
КОМЕНТАРІ
Ярослав МОВЧАН, начальник департаменту охорони, використання
та відтворення природних ресурсів України Міністерства екоресурсів України:
— Україна — індустріально розвинута країна в центрі Європи,
її територія достатньо освоєна — 70% угідь віддані під сільське господарство.
Тому сьогодні констатуємо, що більшість усіх тих місць, де раніше жили
птахи, або порушені, або знищені. Це означає, що птахи на території України
знаходяться під загрозою зникнення. Для вирішення цієї гострої проблеми
наша країна багато що робить: у нас діють Положення про Червону книгу,
Закон про природно-заповідний фонд, ратифіковано міжнародні документи,
які мають бути інтегровані в наше національне законодавство і почати працювати.
Цьому частково буде присвячена Національна програма «Екомережі», затвердження
якої Верховною Радою перенесено на осінь. У межах цієї програми — комплекс
першочергових заходів щодо збереження біорозмаїття. Але вони вже регулюються
законами про тваринний світ, про полювання та мисливське господарство.
Найближчим часом плануємо використати той матеріал, який напрацювали колеги
з Українського товариства охорони птахів, поширити такого роду діяльність
на ті групи птахів, які поки що не забезпечені відповідними нормативно-правовими
актами. Активність громадськості в цьому питанні слід тільки вітати, і,
я думаю, ця співпраця — запорука майбутніх успішних дій з впровадження
цих рішень у життя.
Геннадій ФЕСЕНКО, науковець Інституту зоології НАНУ,
орнітолог:
— Птахи — індикатори природного середовища. Якщо в природному
середовищі відбуваються негативні зміни, то в першу чергу це відчувають
вони. Так, через надлишок міндобрив, які змивалися на луки, помітно знизилась
чисельність деркача. Цей птах надає перевагу лукам з невисокою травою,
а міндобрива викликали високий травостій. Отрутохімікати ж, застосовані
проти шкідників сільського господарства — комах та гризунів, — у свою чергу
знизили успішність розмноження птахів, особливо хижих, більшість котрих
з часом потрапила до Червоної книги. Розроблені Українським товариством
охорони «Плани дій» охоплюють 17 видів, два з них — деркач та мала гуска
— поки що не внесені до Червоної книги України, але, за міжнародними документами,
підлягають обов’язковій охороні. Що ж стосується майбутнього цього проекту,
то, на мою думку, він повинен бути розширений за рахунок конкретних планів
дій на державному рівні щодо всіх тих 67 видів птахів, які вже внесені
до Червоної книги.
