Президент Югославії Слободан Мілошевич призначив загальні вибори на 24 вересня. Здавалося б, сталося саме те, чого так довго домагалася передусім сербська опозиція. Однак є серйозні сумніви, що опозиційним партіям та блокам вдасться змінити правлячий режим.
Практично всі опозиційні партії, крім найбільшої — Сербського руху оновлення Вука Драшковича — вже оголосили, що братимуть участь у виборах, незважаючи на всі останні зміни в конституції. Мається на увазі можливість обрання президента на другий термін та призначення прямих виборів президента, причому простою більшістю виборців, та союзного парламенту. Більшість коментаторів сходиться на тому, що завдяки цьому Мілошевич розраховує на своє чергове обрання (його мандат діє до травня наступного року) і фактичне призначення своїх прихильників до Скупщин як Сербії, так і Югославії.
Президент Чорногорії Міло Джуканович вже кілька разів заявляв, що його республіка бойкотуватиме всі призначені Мілошевичем голосування й готуватиметься натомість до виходу з союзної держави. Югославський генералітет вже оголосив його зрадником, втім Джуканович, здається, не боїться й сподівається на західну підтримку. США про таку підтримку вже заявили, Західна Європа готова, швидше, підтримати чорногорського президента морально.
Вибори 24 вересня насправді дійсно можуть стати успішними для правлячої Соціалістичної партії та її союзників — з огляду хоча б на те, що опозиція так досі й не спромоглася ні реально об’єднати зусилля різних своїх крил та рухів, ні виступити з якоюсь конструктивною програмою, ні отримати масштабну підтримку суспільства в країні, яка з кожним днем все більше скидається на диктатуру, і в якій незалежні медії можуть існувати лише за умови підтримки режиму. Драшкович та його партія, до речі, які раніше виступали за зміни через вибори, тепер заявляють, що Сербський рух оновлення, очевидно, не братиме участі у спільному списку опозиції та спробі висунути єдину кандидатуру від опозиції на президентських виборах.
Все, що сьогодні може продемонструвати Мілошевич — «адміністративний ресурс», підтримку поліції та армії. Але опозиція не має взагалі нічого, крім бажання змінити ситуацію. Сьогодні вона нагадує безвихідну: Косово завдяки старанням і Мілошевича, і міжнародних організацій для Югославії вже майже повністю втрачено, міжнародна ізоляція зруйнованої ударами НАТО країни продовжується і продовжуватиметься невідомо скільки, ось-ось відколеться Чорногорія, серби втрачають останні надії. Проте життя все одно продовжується.
