27 липня
Містечковий дурник Михась знайшов у сміттєвому контейнері зламаного мегафона. Тепер він ходить вулицями міста й вигукує в мегафон все, що заманеться. Як мегафон опинився в контейнері — сказати ніхто не може. Чи то проводив інвентаризацію агітаційного мотлоху місцевий партійний вождь, чи то міліцейський начальник з похмілля переплутав дверцята службової «Волги» зі сміттєвим люком, хтозна. Хоч би що там було, а Михасеві знахідка стала у пригоді й вельми сподобалася. Щоправда, в його руках мегафон чомусь промовляє здебільшого словами попередніх господарів. Приміром, на центральному бульварі міста Михась розважається тим, що лякає перехожих гаслами на кшталт:
— Прийняти ліворуч!
— Усі на вибори!
— Хто не з нами, той програв!
Побачивши розгубленість людей, Михась сміється, аж заливається. Така забава його тішить.
А на містечковому базарі він репетує в мегафон:
— Шикуйсь! Струнко!
— Руки за голову!
— Зброя? Наркотики? Вибухівка?
— Нумо, бабусі, скинулись по гривні! Михась захистить вас від бандитів!
Хто відповідає Михасеві посмішкою. Хто скрушно хитає головою. Базарові бабці побожно хрестяться: свят, свят, свят.
Рідко коли Михасеві розвидняється в голові. Тоді він іде на безлюдну набережну, рушає вздовж Дніпра і, приставивши зламаного мегафона до рота, горлає на всю горлянку через річкову широчінь «Туман яром, туман долиною...» Виводить сильним чистим баритоном.
Будинок, у якому я живу, за сто метрів від річки. Коли Михась приходить на набережну, а трапляється це переважно у вихідні, я кидаю всі справи, відчиняю вікно, висовуюсь і слухаю. Іноді зиркаю ліворуч- праворуч, іноді не зиркаю. Знаю й так: більшість мешканців будинку так само, як і я, слухають.
Кажуть, мати Михася вже оформила документи, щоб помістити його в будинок для душевнохворих.
