Минулого тижня, як і рік, два, п’ять, дев’ять років тому, українсько-російські контакти проходили під знаком газу та боргів за нього. Минулого тижня виникло навіть запитання: «Хто ж, власне, в Москві господар?» Бо тільки-но прем’єр- міністри України та Росії Віктор Ющенко та Михайло Касьянов начебто принципово домовилися, що Україна розв’яже проблему оплати своїх газових боргів, а Росія подумає, чи варто їй узагалі будувати експортний газопровід в обхід України, як виявилося, що всемогутній голова правління РАТ «Газпром» Рем Вяхірев «проти». За його словами, Росія обов’язково будуватиме нові транзитні трубопроводи не через українську територію, бо ще, мовляв, не було такого року, щоб Україна не крала газ.
Однак іще не було такого року, щоб за Україну так відверто вступилася Польща, через територію якої має пролягти нова головна експортна російська «труба» (принаймні так її рекламують у Москві). Польський міністр економіки Януш Штайнхофф заявив, що його країна не бажає, щоб транзит газу через Польщу шкодив інтересам України. Тому Польща не може погодитися на пропонований Росією маршрут. Це доповнило іншу польську ідею, висловлену тим же міністром Штайнхоффом, — подовжити газову артерію з Норвегії, будівництво якої скоро має розпочатися, до України. Здається, така підтримка Києву висловлена вперше.
Це перегукується з закликами західних експертів, дипломатів, політиків: у сьогоднішніх умовах диверсифікація джерел постачання енергоносіїв життєво необхідна Україні, якщо вона справді бажає бути незалежною державою. Не кажучи вже про те, що польська підтримка дає Києву, може, найсильніші козирі в розмові з Москвою за всі останні роки.
Якби не один нюанс, якого у Варшаві могли й не врахувати. Ситуація, за якої Москва використовує українські борги за наданий газ як інструмент політичного тиску, очевидно, комусь вигідна в самій Україні. Ситуація, за якої триває накопичення боргів, очевидно, є «золотим дном» для когось, близького до влади, — інакше Україна давно вже розпочала б цю диверсифікацію, акуратно сплачувала поставки газу та нафти звідки завгодно і забула думати, з чим вийти на чергову розмову з Вяхіревим і як припинити вічне виправдовування перед Москвою. У держави з’явився шанс — підтвердити щирість своїх намірів отримати реальну незалежність. В українських «газових лобі» з’явився шанс довести, що вони зацікавлені в нормальному розвитку України, а не тільки в перекачуванні залишків її колись багатих ресурсів. Пам’ятаючи, звичайно, що за все потрібно платити.
I що колись же мусить початися реалізація давно проголошеного курсу на європейську інтеграцію. І на побудову нормальних реальних відносин із Москвою. Поки є шанс.
