Америка і Європа дійшли згоди щодо принципів економічних реформ у Китаї, що уможливить нарешті вступ Китаю до Всесвітньої Торгової Організації. За цією домовленістю Китаю належить оформити своє членство до кінця цього року. Участь Китаю у ВТО формально прилучить 1,3 мільярди людей — більше ніж одну п’яту частину людства — до потоку міжнародної економіки. Цю епохальну зміну у взаємозв’язку Китаю з іншим світом можна справедливо ототожнити з подіями, які відбулися п’ять століть тому.
Для економістів та істориків, добре обізнаних із китайською тематикою, позиція цієї країни у світі виглядає загадкою. Таке просте запитання: чому Китай сьогодні бідний? ВНП на людину в середньому становить близько $3,200, тоді як $25,000 в середньому — в США і Європі (за умови, що розрахунок зроблено на основі усереднених цін). Загадка в тому, що між 550 і 1500 рр. н.е. китайська цивілізація була провідною у світі у сферах техніки й економіки. Тема занепаду Китаю, що триває впродовж останніх 500 років, залишається однією з велетенських полемік світової історії.
Повернімося на шість століть назад, до початку XV столiття. Китай тоді міг пишатися технічними новинками, яких ледь «торкнувся» інший світ — компас, навігаційні навички, друкарська машина, вибухові речовини. Китай був об’єднаною державою протягом 1500 років, і культура його державності була досить вишуканою. Китайське прикладне мистецтво, найбільш відоме своєю порцеляною — такою жаданою в усьому світі протягом наступних сторіч, — було геть неабияким за стандартами будь-якого періоду людства. Певно, найзначнішими досягненнями на початку XV століття стали експедиції китайського флоту, що мав тоді кораблі великих розмірів, маршрутами Південно-Східної Азії, до берегів Індії і навіть до Східної Африки між 1405 і 1431 рр. У наші дні археологи знаходять сліди китайської порцеляни в Кенії й Танзанії.
Пізніше лідерство Китаю ставало слабкішим. Моє бачення причин цього, яке переважає всі інші доводи, таке: це сталося тому, що Китай «відвернувся» від світу. У 30-х роках XV столiття морські експедиції Китаю припинилися, і флот було розформовано. Імперський двір через фінансові обмеження і загрозу набігів кочовиків із Центральної Азії відмінив подальші морські походи, перемістив столицю вглиб суші, в Пекін, і зробив ставку на ізоляцію держави з перспективою на майбутні століття. Знищували верфі, закривали порти, китайцям забороняли залишати материк. Торгівля та обмін товарами відбувалися на мінімальному рівні.
Китай односторонньо відмовився від своєї ролі у світі. У своїй книзі «Добробут націй» (1776 р.) Адам Сміт описав Китай як багату цивілізацію, чий розвиток загальмовано внаслідок архаїчного закону про торговельну ізоляцію. Він зазначив, що китайці ставилися до міжнародної торгівлі «з крайнім презирством». Тоді як Китай відійшов в «укриття», Європа розширила свій вплив у світі. Відкриття європейцями морського шляху до Азії (навколо півдня Африки) та Америки Сміт назвав двома величезними віхами світової історії. Ці події поклали початок глобалізації, а лідерство тоді захопила Європа, а не Китай.
Китай сам розтратив свій економічний і технічний потенціал, цьому геть не сприяли зовнішні сили. Коли Європа і Китай зіткнулися в опіумній війні 1839—42 рр., технологічно розвинута Європа перевершила Китай своєю військовою могутністю, і Китай був вимушений піти на принизливі поступки. Імператорська династія впала в 1911 р. під тиском іззовні і через необхідність змін всередині країни.
Зміни, однак, не пройшли рівно. Падіння династії передувало міжусобним розбратам, вторгненню Японії в 1930-х роках, Другій світовій війні і тридцятирічному диктаторському режиму Maо Цзе-Дуна разом з його компартією.
Тільки після приходу до влади Ден Сяо-Піна в 1978 р. Китай знову відкрився світові. Звичайно, Ден був зацікавлений в економічних реформах, а не в політичних перетвореннях. Однак перетворення 1980-х і 1990-х рокiв можна назвати екстраординарними за всіми параметрами. Головне, що вперше за кілька століть Китай підтримав політику вільної торгівлі з іншим світом.
Факт вступу Китаю у ВТО, як тільки Китай формально визнає вільну торгівлю і загальні правила міжнародної економіки, консолідує реформи, розпочаті в 1978 р., і закріпить за державою місце суверенного та рівноправного члена світової спільноти.
Каменем спотикання для критиків вільної торгівлі з Китаєм є устрій його політичної системи. Адже в такій формі — будучи авторитарною за своєю суттю, — вона домінувала протягом двох тисячоліть. Зрозуміло, що тільки такого типу держава могла «закрити» себе на кілька століть дією єдиного указу і що тільки за такої системи могла виникнути проблема голоду, практикуватися неефективна економічна політика і статися культурна деградація, яка охарактеризувала період правління Мао.
Рух Китаю до відвертості ознаменував курс на створення більш вільного і гнучкого суспільства. Молоде покоління китайців і ті, що підуть за ним, хотітимуть і вимагатимуть політичних свобод як неодмінного чинника реалізації великих економічних можливостей та участі у світових подіях. У наступні декілька десятиріч завдяки тому, що Китай відкрив себе світові, ми побачимо цю країну відкритою демократії. А це — благо для Китаю і благо для всіх нас.
