Напевно, практично всі чули про піраміду Хеопса.
Мережевий маркетинг, який набув поширення останніми десятиріччями, також
використовує властивість піраміди. Існує і таке явище, як фінансова піраміда,
дію якої багато громадян нашої країни випробували на собі.
Властивості пірамід надзвичайно величезні і широко використовуються,
що підтверджується безліччю патентів. Ці властивості можуть бути як вельми
корисними, так і надзвичайно руйнівними. Наша країна також вирішила не
відставати у вивченні величезних властивостей пірамід і почала будувати
боргову піраміду. Насправді піраміда в країні будується набагато масштабніше,
так би мовити, із залученням усіляких ресурсів і в багатьох напрямах.
Важко сказати, звідки йде її початок, але особливо активного розвитку
вона набула з 1996 року, чому значною мірою сприяла грошова реформа і активне
проведення так званої монетарної політики.
Для того, щоб глибше розібратися у цьому надзвичайно важливому
для країни питанні, постараюся виділити складові цієї піраміди і показати
динаміку їхніх змін.
ШИРОТА РОЗМАХУ
Перша і головна складова цієї піраміди — зовнішній борг.
На кінець 1995 р. він становив $8 220 млн. Наприкінці 1996 р. — $8 840
млн., після чого почав активно зростати і досяг до кінця 1999 р. $12 061
млн. Однак зростання зовнішнього боргу, на перший погляд, не таке вже й
значне, супроводилось значним знеціненням національної валюти — гривні,
внаслідок чого він з 12 млрд. грн. на кінець 1995 р. виріс до майже 63
млрд. грн., що свідчить про безсумнівно вражаючі темпи зростання. Не можна
не зазначити, що проблемі зростання держборгу приділяється підвищена увага,
і за станом на 16 травня 2000 р. він був знижений до $10 949 млн., але
в перерахунку на гривні це зниження було не таким істотним — держборг зменшився
приблизно до 60 млрд. грн. Нарівні із зовнішнім державним боргом ми не
можемо обійти увагою і держборг внутрішній. На жаль, жодна людина в Україні
не знає його точних розмірів, і пов’язане це з багатьма причинами, на чому
ми не будемо особливо зупинятися, а використаємо для аналізу не менш цікавий
показник — кредити НБУ уряду. Наприкінці 1995 р. вони становили 4 295 млн.
грн., у кінці 1996 р. — 5 995 млн. грн., в кінці 1997 р. — 7 096 млн. грн.,
у кінці 1998 р. — 14 620 млн. грн. (зростання у 2 рази!), за 1999 р. —
зросли до 19 121 млн. грн., а за I кв. 2000 м. підвищилися до 19601 млн.
грн. Як ми бачимо, це зростання не таке вражаюче, як у зовнішнього боргу,
але все одно солідне. Як кажуть, краплинка до краплинки…
При аналізі держборгу слід не забувати про валютні резерви
Нацбанку. До кінця 1995 р. вони становили $1 051 млн., до кінця 1996 р.
— $1 960 млн., а на 21 червня 2000 р. ліквідні резерви Нацбанку, розраховані
за методологією МВФ, знизилися до $926 млн. Тобто, зростання держборгу
не супроводилося зростанням валютних резервів Нацбанку, а навпаки, після
незначного зростання 1997 р. навіть спостерігається їхнє зниження, причому
з 1998 р. — прискорене.
Однак якщо проаналізувати, за рахунок чого відбувалося
незначне зниження зовнішнього державного боргу 2000 р., то стане ясно,
що воно супроводилося прискореним зростанням інших складових боргової піраміди,
і передусім, зростанням заборгованості за енергоресурси.
Так борги за газ зросли за I квартал 2000 р. на 2,5 млрд.
грн. і склали на 01.04.2000 р. 7,9 млрд. грн., борги за електроенергію
зросли на 1,5 млрд. грн. і на 01.04.2000 р. перевищили 8 млрд. грн. Зросла
і заборгованість за російський газ, і поки що вона не враховується у держборг.
Тобто, для «підтримки» зростання боргової піраміди почали використовуватися
інші джерела кредитування, зокрема — несанкціонований відбір газу й інших
енергоносіїв. Адже ще є атомна енергетика, вугілля та інші енергоскладові,
борги, які також мають тенденцію зростання.
Читачі, мабуть, вже здогадалися, що боргова піраміда має
багато граней, і для її «розвитку» використовуються безліч різних чинників,
серед яких найважливіший — дебіторсько-кредиторська заборгованість.
За станом на кінець 1995 р. прострочена дебіторська заборгованість
становила 22,25 млрд. грн., а на кінець 1996 р. — вже 48,018 млрд. грн.,
після чого, нічим не стримувана, вона досягла до кінця I кварталу 2000
р. 185 млрд. грн., і зростання тільки за I квартал 2000 р. становило 8,6%,
до кінця квітня вона мало не досягла позначки 190 млрд. грн. Але її затьмарила
прострочена кредиторська заборгованість, яка на кінець 1995 р. становила
30,543 млрд. грн., до кінця 1996 р. стрибкоподібно виросла до 73,168 млрд.
грн., а на 1.04.2000 р. досягла 255, 4 млрд. грн., встановивши рекорд зростання
у I кварталі 2000 р., який становив 11,4%. Але і в квітні її зростання
не зупинилося, перевищивши рівень 263,4 млрд. грн. Особливо вражаюче виглядають
ці цифри порівняно з ВВП на 2000 р., котрий становить близько 150 млрд.
грн.
На цьому фоні зовсім скромними виглядають зростання заборгованості
із зарплатні — 6,5 млрд. грн. і пенсій — понад за 1,3 млрд. грн. з тенденцією
зростання у I кварталі 2000 р.
МЕТАСТАЗИ БЮДЖЕТУ
Однак зростання заборгованості підприємств і організацій
перед бюджетом справляє більше враження — 14 млрд. грн., причому недоплата
тільки за перший квартал 2000 р. року зросла на 1,5 млрд. грн. (тоді як
за весь 1999 р. — на 2 млрд. грн.).
Слід відзначити і зростання неповернення платникам податків
ПДВ з боку бюджету, яке становить за п’ять місяців 2000 р. 700 млн. грн.
(зростання на 22,7% щодо початку 2000 р.), що, крім допомоги у справі будівництва
піраміди, завдяки вимиванню оборотних коштів підприємств, також робить
свій внесок у видимість благополуччя офіційних показників зростання ВВП
у країні.
Важливі складові боргової піраміди — бартер і взаємозаліки.
Рівень бартеризації в Україні дійсно знизився до 19% у січні—березні 2000
р., оскільки 1999 р. було проведено активну кампанію — «усе на боротьбу
з бартером». Але навіть із нaведених вище показників видно, що боргова
піраміда багатолика і зменшення однієї грані викликає активне збільшення
багатьох інших.
Це ж стосується і активної боротьби із взаємозаліками.
Це настільки героїчна боротьба, що за напруженістю ведення бойових дій
може посперечатися зі славнозвісними історичними війнами.
1995 р., за оцінкою, обсяг взаємозаліків становив 0,87
млрд. грн. 1996 р. — вже 6,1 млрд. грн. Після досягнення 1997 р. вражаючої
цифри 8,7 млрд. грн. він почав скорочуватися, але 1999 р. знову виріс і
склав близько 8,5 млрд. грн.
Боротьба із взаємозаліками призвела до скорочення їхньої
питомої ваги в держбюджеті до 10%, у місцевих бюджетах — до 23% (за станом
на 1999 р.), але на фоні інших показників боргової піраміди очевидно, що
це явище тимчасове, що й примушує уряд після періодичних кампаній заборони
взаємозаліків у черговий і останній раз дозволяти їхнє проведення, про
що свідчать численні постанови уряду 2000 р. А навіщо ж тоді їх увесь час
забороняти і дозволяти, запитає читач? А як же тоді уряд показуватиме бурхливу
діяльність?
Завуальованою формою взаємозаліків є і казначейські векселі.
Я не зупинятимусь на цьому нескінченному процесі, вкажу лише на те, що
після так званої «успішної» боротьби команди реформаторів за грошові розрахунки
на енергоринку всі обленерго сплатили у I кв. 2000 р. енергоринку 50,5%
отриманої електроенергії, але з них грошима — лише 18,8%.
Оскільки західні кредитори відчули недобре і перестали
кредитувати нашу боргову піраміду, рідна держава почала залучати для її
підтримки і розвитку нові джерела, зокрема, запаси палива на електростанціях.
Вони за останні роки стали різко скорочуватися і досягли критичних позначок,
тож електростанції довелося перевести або на позапланові ремонти, або вони
працюють, так би мовити, з коліс.
Якщо зробити зріз кількості запасів вугілля на складах
електростанцій за станом на 1 червня за роками, то отримаємо цікаву картину:
1997 р. — 3 243 тис. тонн, 1998 р. — 2 612 тис. тонн, 1999 р. — 2354,4
тис. тонн, 2000 р. — 716 тис. тонн. Тут особливо яскраво простежуються
безперечні успіхи монетарної політики і особливо уряду «реформаторів» після
того, як вони взяли в руки не тільки контроль над кредитно-грошовою політикою,
але й над бюджетом. Це ж стосується і запасів мазуту, скорочення якого
за станом на 1 червня 2000 р. порівняно з 1 червнем 1999 р. становило 121
тис. тонн.
Незначні локальні успіхи в боротьбі з багатогранною борговою
пірамідою зовсім не свідчать про зменшення її апетитів, радше навпаки.
Вона почала захоплювати нові плацдарми і виявляти себе в інших сегментах
економіки. Причому вона настільки багатолика, що навіть важко заздалегідь
передбачити ті сфери, де вона має намір розвиватися.
Варто сказати і про зниження фінансування охорони здоров’я,
культури та науки; і про зниження зарплати в доларовому еквіваленті, і
понадпланове зростання інфляції, і динаміку зміни держрезервів. Зменшення
з 1996 р. прибутковості банківської системи — також її рук справа. І критичний
рівень зносу основних фондів, звідки вона відтягує ресурси. Необхідно також
враховувати зростання динаміки розпродажу власності країни, тобто неефективну
економічну політику, що сприяє зростанню піраміди, маскується грошовими
надходженнями від розпродажу тих матеріальних цінностей, які дісталися
нам у спадок. Так, за I півріччя 2000 р. надходження від розпродажу власності
країни становили 1 млрд. грн., що вже більше, ніж за весь 1999 р. І темпи
розпродажу набирають силу, не змінюючи радикально ситуації в економіці.
Про розвиток піраміди свідчить і зростання відсотку товарних
виплат у структурі зарплат (у 1996 р. — 4,7%, у 1999 р. — 12,3%).
Вражає і зростання кількості учасників боргової піраміди,
як зазначив у своєму дослідженні І.Жиляєв. Так, за його даними, кількість
випадків невиплат зарплат за банківськими документами на липень 1996 р.
становила трохи більше за 100 000, а нині — 280 000.
ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ...
А в чому ж причина цієї боргової піраміди? Причина її очевидна
— це цілковито безграмотна (тобто така, що не підходить для нашої структури
економіки) кредитногрошова «монетарна» політика, а витоки її ідуть від
безграмотної грошової реформи 1996 року. Що ж вийшло?
З одного боку, в країні існував ринок товарів і послуг,
а також потенційний ринок реальної власності, що раніше належала державі,
яка потенційно могла мати грошовий еквівалент, але так його і не отримала.
А з іншого боку — існувала обмежена в об’ємі грошова маса, яка за того
рівня цін, що склався, просто технічно не могла обслуговувати всю товарну
масу країни і, тим більше, з кожним роком дедалі більшала кількість приватної
власності, що залучається в обіг, яка раніше була державною, тобто, по
суті, нічиєю. І тому хибною є думка, що для придбання власності гроші треба
було «заробити». Це положення може стосуватися тільки новостворюваної власності,
а не вже існуючої, яка однак внаслідок історичних причин, на відміну від
західних країн, виведена зі сфери грошового обігу, що свого часу супроводилося
обвальним знеціненням грошей (згадайте керенки!). Адже гроші мають виконувати
ще й функцію накопичення, про що щодо гривні навіть незручно говорити.
Тому економіка пристосувалась до замінників національної валюти.
Насамперед про Україну потурбувалися США, емітуючи для
нашої економіки паперові долари і отримуючи за них товари та послуги. Якщо
врахувати, що на друкування долара витрачається 4 центи, то очевидно, що
на кожному доларі американці «заробили» 96 центів, і, крім іншого, потурбувалися
про функціонування нашої економіки. Це головна стаття експорту США, оскільки
приблизно 2/3 з 450 млрд. американських доларів знаходиться у обігу поза
межами США. Пригадайте намистинки та скельця, за які колонізатори вимінювали
у тубільців потрібні для себе товари!
Та оскільки долари не давалися просто так, а їх треба було
ще заробити, чим і займалася більш ефективна «сіра» економіка, то вони
не могли повністю забезпечити потреби країни. Тому і почали зростати обсяги
бартеру та взаємозаліків, а потім, після боротьби з ними, різні грошові
сурогати: банківські та казначейські векселі; корпоративні і регіональні
векселі та чеки; набули поширення угоди про перевідступлення боргу тощо,
що вкотре довело: винахідливість наших громадян не знає меж. Вражаючого
розвитку набула кредиторсько- дебиторська заборгованість та різні форми
товарних кредитів, аж до несанкціонованого відбору газу.
Держбюджет, базуючись на обмеженій грошовій базі, опинився
у патовій ситуації, внаслідок чого, у перерахунку на долари США, він став
стискатися, як шагренева шкіра. Для його збільшення використано останні
резерви — до бюджету у 2000 р. введено фонд соцстраху, інноваційний фонд
та інші фонди, прискорився розпродаж держмайна, надходження від якого також
почали враховуватися в бюджеті, створюючи ілюзію зростання. Та це лише
загальмувало його скорочення, короткочасно поліпшивши форму і не змінюючи
суті процесів.
Для наочності пропоную пригадати гру в монополію, де учасникам
на початку гри роздавалися умовні гроші, які потім перерозподілялися. Нам
же внаслідок акціонування запропонували варіант «монополії» без грошей.
Адже акціонування і роздача власності проводилася за сертифікати, які потім
гасилися, замість того, щоб разом із власністю роздати й умовні грошові
одиниці і для них у безготівковій сфері організувати паралельний обіг.
Тоді більш привабливіші підприємства отримали б на свій рахунок більше
грошей, менш привабливі залишилися б без них, ці гроші могли б організувати
внутрішній ринок і через співвідношення з грошима, що емітуються Нацбанком,
можна було б встановити їхню реальну вартість, а потім і погасити їх, замінивши
повноцінною грошовою одиницею. У варіанті ж роздачі власності без грошей,
здатних її обслуговувати, вона виявилася надто дешевою і купувалася буквально
за копійки, що нині підтверджується і щодо вартості землі.
...І ПРОДОВЖУЄТЬСЯ
Тепер звернімося до нашого агрегату М1, який становив у
квітні 2000 р. 15635 млн. грн. Він складається з готівки, а також із грошей
на розрахункових та поточних рахунках у національній валюті. Тобто у гривні.
Багато це чи мало? Ми можемо порівняти з однією галуззю
економіки країни — паливно-енергетичною. За даними Мінпаливенерго, на 1
червня борги обленерго перед енергоринком становили 9 442 млн. грн., борги
генеруючих компаній за поставлене паливо і обладнання — 16 932 млн. грн.
Крім того, енергобаланс на 2000 р. становить 13,3 млрд. грн. Якщо використати
нормальну швидкість обігу грошей, що дорівнює 2, то для обслуговування
цього сегменту економіки України і розсмоктування боргів у нормальних умовах
знадобиться 19 млрд. грн. Крім того, існують ще й невраховані тут чинники.
А у всій економіці України — 15 635 млн. грн. Із них 10
370 млн. грн. — агрегат М0 — знаходяться поза банками і певною мірою допомагають
доларам обслуговувати «сіру» економіку. Виходить, що у нас уряд з Нацбанком
винайшли особливі гроші, швидкість обігу яких у безготівкових розрахунках
повинна становити двократні величини. Звідси абсолютно ясно, що ці гроші
не призначені для накопичення! З їхньою швидкістю обігу їм просто ніколи
зберігатися. Отримав — помацав — і швидко віддай іншому. Навіть задуматися
ніколи.
Якщо ж перерахувати гроші у національній валюті на рахунках,
тобто різницю М1 — М0 = 5004 млн. грн., у долари (курс 5,43) то отримаємо
на диво маленьку цифру для 50-мільйонної країни — $921 млн., тоді як борги
тільки за газ за 2000 рік набігли на суму близько $700 млн.
Потрібно звернути увагу і на прискорене зростання інфляції
— 18,7% на 1 липня 2000 р. при запланованій на рік 15,9%. Цей чинник відбиває
непряму дію боргової піраміди, оскільки зростання цін потребує залучення
додаткових мас грошей для обслуговування економіки, а оскільки зростання
пропозиції грошей відстає навіть від цього показника, то виникають і виникатимуть
нові тромби в економіці з огляду на інерційність цих процесів.
Звідси легко пояснюється і так зване зростання виробництва
за 5 місяців 2000 р. на 10,8% по відношенню до відповідного періоду 1999
р. Адже продукція промисловості визначається у діючих на відповідний період
цінах. От і порівняйте зростання індексу інфляції (18,7%) і зростання виробництва
(10,8%). А якщо перерахувати цю продукцію в доларовий еквівалент, то ми
отримаємо відчутне зниження у зв’язку зі зростанням курсу долара за рік
на 50%. Треба дуже пильнувати з нашою борговою пірамідою. Тому при помісячному
порівнянні у 2000 р. ми спостерігаємо зниження промислового виробництва
в квітні відносно березня — 95,5%, а у травні відносно квітня — ледве помітне
зростання — 100,7%. І це без врахування інфляції у квітні (1,7%) і травні
(2,1%)!
Для мене залишається повною загадкою, як уряд зможе розв’язати
кризу неплатежів, заборонити взаємозаліки і т.ін. при таких значеннях грошових
агрегатів. Тут і магія не допоможе. Хіба що паблік рилейшнз. Я схильний
вважати, що це покривало богині Майї заслало очі ідеологам так званої монетарної
політики, якби не дивний ланцюжок фактів.
Це і відключення в Криму електроенергії у розпал літнього
сезону (яка акція може бути ефективнішою для дискредитації Криму як курорту?).
Це і чергова спроба запровадження касових апаратів на ринках (в умовах,
коли гривня не здатна обслуговувати навіть базові галузі, а вартість касових
апаратів просто непідйомна для дрібного підприємця).
Це і введення ПДВ на путівки перед сезоном відпусток. Відпочивайте,
милі громадяни, відновлюйте здоров’я, ми про вас потурбувалися.
Одним словом, «реформи заради добробуту». Адже громадяни
мають розуміти, що урядові так бракує коштів для підтримки боргової піраміди.
PR ГІРШИЙ ЗА ЕМІСІЮ
А може, це ланки того ланцюга, що його описав Орвелл? Якщо
хочеш війни — говори про мир, якщо хочеш зруйнувати державу — говори про
любов до неї. Причому всюди, завжди і дуже переконливо. Це допомагає приспати
пильність. От цей уже Орвелл! Може, він не має рації? Може Нацбанк разом
із Мінфіном дійсно піклувалися про проведення ефективної грошової політики,
для чого і ввели гривню? А з 2000 року їхні зусилля, отримавши контроль
над бюджетом, почав підтримувати і прем’єр-міністр?
Читаємо статтю 2 Закону України «Про реструктуризацію боргових
зобов’язань Кабміну України перед Нацбанком України» від 20.04.2000. «Дозволити
Нацбанку України нараховані і неоплачені відсотки з кредитів, наданих Мінфіну
України у національній валюті, які за станом на 01.01.1999 становили 6
300 181 986 гривень і враховуються поза балансом, списати з позабалансового
рахунку Нацбанку України».
Ось такі методи боротьби з нашою борговою пірамідою. Нацбанк
дає Мінфіну кредити або викуповує ОВДП, або робиться ще якась акція подібного
роду. Мало того, що кредитні ресурси йдуть повз реальну економіку, так
ще й закладені відсотки у ці операції піднімають у ній рівень кредитної
ставки і знижують її конкурентоздатність. Потім ці відсотки списуються,
ОВДП реструктуруються (бажано на тривалий термін, років десь на 30), все,
згідно із законом, емісією це не назвеш. Однак це гірше за емісію. Оскільки
при емісії високі ставки викликані нераціональним вливанням грошей в економіку,
а тут і високі ставки є, і грошей немає. От парадокс.
А як же зовнішні кредити? Адже дійсно, у 2000 році було
реструктуровано боргові зобов’язання, що приходяться на 2000—2001 роки
на суму близько $2,7 млрд., яка, щоправда, обійшлася в енну суму, про яку
можна тільки здогадуватися. Здавалося б, добре. Проте потім відбулася реанімація
ОВДП. Прем’єр-міністр В.Ющенко наголосив, що випуск облігацій внутрішньої
і зовнішньої держпозики 2000 року «не приводить до нових боргів», а просто
«розкладає ці зобов’язання по нових поличках». Приблизно до 14 квітня 2000
р. Мінфін через Нацбанк розмістив на ринку ОВДП на суму понад 1 млрд. грн.,
що додатково відвернуло грошові кошти з обмеженого ресурсами ринку, підвищило
внутрішній борг і неминуче приведе до підвищення кредитної ставки.
Як тут зрозуміти фразу В.Ющенка «не приводить до нових
боргів»? І, головне, ця операція не порушує вітчизняного законодавства?
Тут все настільки заплутане, і таке таємне, що тільки можна мріяти про
найшвидше настання декларованої прозорості діяльності уряду і роботи Нацбанку.
Одне тільки ясно, зовнішня заборгованість нікуди не поділася, її тільки
розтягли з 2000 р. на період до 2007 року, тобто на ті роки, які не охоплюються
бюджетом 2000 року. Ну то й що? А те, що дітей України, що народилися,
наприклад у 2006 році, чекає сюрприз — боргові зобов’язання та ще й відсотки
з них. Куди там Орвеллу.
За вищесказаним відчувається особливий стиль діяльності.
Цей стиль діяльності у нашій країні відомий давно і має назву «потьомкінські
села». Ця досить укорінена матриця поведінки проявляється у багатьох формах,
тому західним фахівцям, вихованим на інших принципах, так важко розібратися
у цих хитросплетінях. Адже державу не побудуєш із «потьомкінських сіл».
Та й паблік рилейшнз — плід ХХ століття — не всесильна, за допомогою її
не нагодуєш голодного і не взуєш босого.
От десь так розвивалася і боргова піраміда завдяки зусиллям
Нацбанку, Мінфіну, а з 2000 року — і прем’єр- міністра. Важко назвати сфери,
куди вона не пустила міазми. Навіть до зниження чисельності населення і
зростання еміграції вона має безпосередній стосунок. Вона вже у кілька
разів перевищує легальну економіку і в будь-який момент може поховати не
тільки Кабмін, Верховну Раду й інститут президентства, а й усю країну.
І тільки слабеньку гривню в обсязі близько $4,5 млрд. (агрегат М2) примушують
протистояти такому Монстрові.
З ГОЛОВИ НА НОГИ
Здавалося б, похмуру картину намальовано. Проте у кожної
медалі є два боки. І, як це дивно, у цій піраміді закладено величезні резерви
зростання. Якщо її перевернути, то ВВП може зрости у кілька разів. А що
для цього треба зробити?
Перше. Висвітити ці процеси. Адже чим ближче до світла,
тим тінь менша. Тим виразніше видно деталі, кольори і вирішення проблем.
Тим менше простору для різного роду грабіжників. Коли знімали чорно-біле
кіно, цілком підходили мальовані пейзажі. Коли з’явилося кольорове кіно,
ці мальовані пейзажі почали шокувати глядачів. Так і у нас. Прозорість
може освітити «потьомкінські села» і шокувати людей. Однак без шоку не
перевернеш піраміди, і без прозорості не позбудешся їх.
Друге. Треба запроваджувати мультивалютну систему грошового
обігу з однією основною валютою і низкою функціонально обмежених: енергетичну
гривню, інвестиційну гривню, земельну гривню. Тільки таким чином у найкоротші
терміни і найменш болісно можна зруйнувати піраміду.
Інакше пропоновані стандартні методи, вироблені західною
економікою, протягом століття виводитимуть Україну на середньоєвропейський
рівень, та й то тільки у тому разі, якщо все у нас робитиметься бездоганно,
а у західних економіках періодично відбуватимуться кризи. Оскільки, щоб
не відставати, зокрема, від Польщі, як я уже писав, нам потрібно 27% приросту
ВВП на рік. А Польща, ой як далеко ще від середньоєвропейського рівня.
Третє. Стратегія реформ в сфері кредитногрошового обігу,
оподаткування, оплати праці, інституційній, адміністративній та ін. Має
бути комплексно пов’язаною і синхронізованою у часі, а не нагадувати навіть
успішні кавалерійські атаки на окремі сегменти економіки, що згодом тільки
погіршує її стан.
Четверте, і найважливіше, чому, втім, приділяється надто
незначна увага. Потрібно змінити менталітет людей і уважніше підходити
до кадрових питань. Це особлива проблема, нерозривно пов’язана і з економікою,
і з завданнями державного будівництва. Тільки у цьому разі можна викоренити
бажання будувати «потьомкінські села», які, попри всі старання, повертатимуть
країну до минулого і приведуть до втрати державності.
