«Становище окремих людей у цій країні визначається боротьбою між олігархами». Звичайно, висловлюючи таку думку в кулуарах парламенту у перерві між розглядом подання Генпрокуратури про притягнення до відповідальності депутата Агафонова і питанням про приватизацію «Укртелекому», народний депутат Віктор Суслов мав на увазі не всіх людей взагалі. Він, звичайно, мав на увазі тільки тих, хто, намагаючись просто робити свою роботу у відповідності зі своїми переконаннями і совістю, змушений лавірувати між ворогуючими угрупованнями. До таких він відносить і себе, примкнувши у запалі викриттів діяльності Нацбанку до опонуючої уряду Ющенка фракції СДПУ(о), яку вважають політичним крилом одного з наймогутніших у країні фінансово- політичних угруповань. Хоча Віктор Іванович не далекий від істини і у ширшому сенсі, оскільки в країні воюючих олігархів ніхто не застрахований від того, щоб опинитися в один момент без газу, без світла, без роботи і без хліба. Але і становище окремих олігархів у цій країні також дечим визначається... Тому цілком природним є їхнє прагнення створити стабільні умови для свого існування і співіснування. З іншого боку, і конкуренція — завжди на користь. Звичайно, якщо йдеться про добросовісну конкуренцію.
На фоні помпезного форуму СДПУ(о), який продемонстрував неухильне зростання чисельності лав і посилення впливу у всіх сферах, дещо змазаною виглядала інша подія, котра відбулася того ж дня — установчий з’їзд всеукраїнського громадського об’єднання «Центр» на чолі з народним депутатом з фракції «Трудова Україна» Андрієм Деркачем. Нічого особливого в цьому начебто не було. Якщо одних політичних партій в Україні вже близько сотні, то громадським організаціям просто немає числа. Можна зрозуміти вірність ініціаторів створення «Центру» ідеї здійснення ефективних реформ за допомогою «сильної легітимної президентської влади» і гаряче бажання «служити народу, а значить — Президенту». Інтрига полягала в тому, що об’єднання було задеклароване не просто «пропрезидентським», а настільки «пропрезидентським», що очолити його може тільки особисто Леонід Данилович. Сам Андрій Деркач скромно посів місце голови ради «Центру», щоправда, з усіма необхідними повноваженнями.
Насамперед впадає в очі, що ідея вже далеко не оригінальна. Свого часу, напередодні парламентських виборів 98- го року, Президента пристрасно хотіла бачити у своїх лавах НДП, потім СДПУ(о). За обидві пропозиції Леонід Кучма, мабуть, був вельми вдячний, але обидві у рівній мірі проігнорував. Президент, котрий прийшов до влади безпартійним, має залишатися над політикою. Але громадське об’єднання — це зовсім інша річ. Ще один момент — яскраво виражена проросійська спрямованість «Центру» під девізом «До великої Європи разом з великою Росією». Чого коштував тільки виступ Йосипа Кобзона з виконанням знаменитої пісні «Україна-ненька, матінка-Росія...» Позицію з’ясовано, якщо врахувати тісні бізнес- зв’язки з російським капіталом найбільш впливових «центристів». З іншого боку, на думку експертів, головні ідеологічні установки об’єднання чітко відповідають громадським настроям, які можуть показати елементарні соціологічні дослідження: втрата довіри до політичних партій із збереженням довіри до громадських організацій, підтримка ідеології центризму (що може бути «центрішим» самого «Центру»?), традиційна орієнтація більшої частини населення на зв’язки з Росією. Адже ті ж настрої характерні і для Президента. Як зазначив депутат-«яблучник» Юрій Сахно: «Леонід Кучма не довіряє партіям, але любить громадські рухи. Президент наш — переконаний центрист. На з’їзді «Нової України», яка свого часу стала прообразом нинішнього блоку центристських сил, він першим проголосив ідеологію центризму, яка має стати консолідуючою силою суспільства».
Загальну картину доповнюють деталі. Президія з’їзду складалась переважно з людей випадкових, котрі опинилися за бортом великої політики, що може говорити як про недостатньо високий авторитет засновників «Центру», так і просто про надзвичайну поспішність, з якою підбирали делегатів. Принаймні, народного депутата з фракції «Реформи- Конгрес» Володимира Філенка вразила саме «швидкість і масштабність» в організації з’їзду, в тому числі і фінансова. Багато схильних вважати, що каталізатором новоутворення стало «добро», дане особисто Президентом. Політолог Микола Томенко переконаний, що «цей крок було однозначно узгоджено з Леонідом Кучмою», і тут спрацював «більш високий рівень довіри сторін, які домовляються, ніж це було у випадку з СДПУ(о)». Інша річ, чи захоче Леонід Данилович пов’язувати свою долю з конкретною організацією. Щодо цього практично всі мають великі сумніви. Краще, на що можна розраxовувати: «Давайте, хлопці, уперед, а там подивимося». Однак, на думку Томенка, за великим рахунком «тут йдеться про конкуренцію «правильних блоків» перед майбутніми парламентськими виборами». Питання в тому, хто зможе в повній мірі скористатися адміністративним ресурсом влади під час передвиборної кампанії. І, природно, кого призначать «центром» для об’єднання «правильних» політичних сил. Маючи перевагу у зовнішній атрибутиці, «Центр» поки що явно програє конкурентам щодо внутрішнього наповнення: на відміну від СДПУ(о), у нього немає розгалужених регіональних структур, а на відміну від «Демсоюзу» — свого бездонного «Соціального захисту». Втім, до виборів начебто ще майже два роки, час розкрутитися є. Щоправда, є і проблема. Згідно із законом, у виборах можуть брати участь тільки політичні партії, можливість участі в них громадських організацій свого часу було навмисно усунено. Це не має великого значення, якщо «Центр» в майбутньому буде трансформовано у блок партій, але можливий і інший варіант — що інтереси громадських рухів буде враховано у новій редакції закону про вибори. Теоретично, такі «антипартійні» зміни може підтримати і «Відродження регіонів».
Таким чином, поява нової зірки на політичному небосхилі не може не хвилювати інші потенційні «центри», які вже давно ведуть свою гру, насамперед досить стійкий, хоч і не зовсім безхмарний альянс СДПУ(о) —«Демсоюз». Вони також декларують повну підтримку курсу Президента, однак витримати до кінця цю лінію їм важкувато вдається. Надто вже відчувається прагнення коаліційного уряду, що, в свою чергу, може призвести до обмежень повноважень Президента. Досі зростаючий вплив обох угруповань якоюсь мірою врівноважувала лише віце-прем’єр Юлія Тимошенко зі своїми енергетичними реформами. Кульмінацією протистояння стала відставка слідом за своїм колишнім шефом Ігорем Бакаєм в. о. глави правління НАК «Нафтогаз України» Ігоря Диденка, якого Юлія Володимирівна вважала одним з трьох своїх головних ворогів в уряді. Але, на відміну від Бакая, який добровільно пішов зі сцени, Диденко, судячи з усього, збирається битися до кінця. Його союзники наполягають на тому, що підписана першим віце-прем’єром Юрієм Єхануровим постанова про відставку неправомочна. Прем’єр у своєму амплуа — констатуючи факт, не виражає ні своєї згоди, ні незгоди з тим, що відбулося за його відсутності. Можливо, не встигши до кінця розібратися в ситуації, а можливо й очікуючи вердикту глави держави. Президент чітко витримує лінію невтручання в конфлікт, хоча багато чого може змінитися, якщо Диденко зможе обговорити ситуацію з ним безпосередньо. У будь-якому разі остаточне рішення буде не за прем’єром. А Тимошенко за його результатами або отримає першого відчутного удару у своїй енергетичній боротьбі, або, остаточно розчистивши життєвий простір, уже не зможе посилатися на протидію реформам всередині уряду. Хоча публічний конфлікт між енергетичним віце-прем’єром і парламентськими угрупованнями від цього не вщухне, а лише перейде в нову фазу.
А от поведінка поки ще міністра економіки Сергія Тигипка, який, за словами «розумного комуніста» Георгія Крючкова, «першим утік з цього потопаючого корабля», викликає інтерес. Кандидат у депутати Тигипко вже щонайменше тричі заявив, що незалежно від результатів довиборів у Верховну Раду не повернеться в уряд Ющенка і що прем’єру слід було б «продати» міністерське крісло, що звільнилося, парламентській більшості за ухвалення декількох першочергових економічних законопроектів. Представник Президента в парламенті Роман Безсмертний не виключає такого варіанту розвитку подій: «Очевидно, такі дискусії триватимуть. Це абсолютно прийнятний, з точки зору політики, підхід — обміняти необхідні уряду рішення на певну кандидатуру в Кабмін». Водночас в уряді запевняють, що заяву Тигипка слід розглядати тільки в контексті його передвиборної кампанії. «Прем’єр не хоче коаліційного уряду, а Тигипко вже давно виношує цю ідею, — наголошує радник прем’єра Сергій Соболєв. — Він просто загострює свою позицію». Самі потенційні покупці поки що не виявили особливої зацікавленості щодо предмету торгу. Координатор парламентської більшості Леонід Кравчук упевнений, що операція не відбудеться. Урядові призначення перебувають у компетенції Президента, отже «купити міністерство можна тільки у Президента, а Президент не продає». Юрій Сахно, визнаючи право «Яблока» брати участь у цивілізованих торгах і лобіюваннях, вважає цю посаду «такою маловпливовою, що її ціна — 10 грн.». А на думку Віктора Суслова, це крісло мало кого нині зацікавить, оскільки «дуже багато фракцій налаштовані не делегувати своїх представників в уряд Ющенка, оскільки чекають його падіння з дня на день». «От тоді буде війна», — резюмував він. У такому випадку заяву Тигипка можна розглядати і як своєрідний сигнал впливовим фракціям, і як певне підiгравання президентській команді. Не виключено, що вона все-таки викличе певні тертя всередині парламентської більшості, а, як зазначив лідер фракції «Батьківщина» Олександр Турчинов, «посилення однієї групи неминуче призведе до послаблення інших», тому більшість не зможе дійти якогось узгодженого рішення з цього питання. Головне — вміти підтримувати розумний баланс між групами.
Протиріч у більшості набагато більше, ніж може здатися на перший погляд. І продиктовані вони не лише, як висловився Віктор Суслов, «боротьбою олігархів за розподіл залишків фінансових і матеріальних ресурсів» і не лише наближенням парламентських виборів. Люди, котрі мислять стратегічно, думають і про більш віддалене майбутнє — президентські вибори. Дехто всерйоз прораховує варіанти продовження повноважень Леоніда Кучми. Незважаючи на його відверті застереження, далекоглядні політики вже міркують, i хто може стати його наступником. Останні вибори явно засвідчили, що в опозиції дуже незатишно, та й успішно реалізований російський сценарій навіює солодкі мрії. Хоча загадувати так надовго вперед для потенційних путіних — справа не зовсім вдячна, коли ще свіжі в пам’яті переможні фанфари минулих виборів. За такий проміжок часу звідкись з глибинки може ще неодноразово з’явитися абсолютно несподіваний і ніким не прогнозований варіант. Але потенційних конкурентів не може не непокоїти реальна поява та посилення на вузькому політичному ринку нових «молодих і перспективних». Значить, конфлікти між олігархами будуть частішати й загострюватися. Керовані вправною рукою...
ДО РЕЧІ
У четвер Верховна Рада України ухвалила внесений Кабінетом Міністрів Закон «Про внесення змін до Закону «Про електроенергетику», який стосується врегулювання питань купівлі-продажу та розрахунків за електроенергію. Цікаво, що фракція комуністів, яка останніми місяцями рідко виявляє законодавчу активність, практично в повному складі підтримала законопроект, запропонований їхніми «класовими ворогами» — Віктором Ющенком, прізвище якого ліві відмінювали на всі лади ще від часів, коли Віктор Андрійович очолив Нацбанк, та Юлією Тимошенко, яка свого часу очолювала «капіталістичні» ЄЕСУ, тісно пов’язані з ім’ям Павла Лазаренка. (До речі, КПУ продемонструвала чудеса гнучкості — так же активно, як підтримала Тимошенко, фракція проголосувала за арешт іще одного, так би мовити, «лазаренківця» — Агафонова).
У цьому сенсі примітна ремарка Олександра Волкова, сказана ним в інтерв’ю журналові «Комп&ньоН»: «Я хотів би сказати, що Україна не знає дійсного стану справ у парламенті. Тому що зараз відбуваються політичні перестановки за стінами парламенту... Приміром, позиція фракції «Батьківщина» залежить від становища Юлії Тимошенко в уряді. Останнім часом позиції віце-прем’єра досить серйозно похитнулися, і вона намагається закріпити своє становище позицією «Батьківщини» з того чи іншого питання, що розглядає Верховна Рада. В результаті – в парламенті починаються політичні торги».
