— Чи існує в середовищі вітчизняних телевізійників конфлікт між солідарністю журналістів та конкурентною боротьбою?
Ірина ГЕРАЩЕНКО, спеціальний кореспондент інформаційно-аналітичної служби телеканалу «Інтер»:
— Телевізійники-новинники — середовище, де всі здебільшого знайомі. І багато хто підтримує один з одним якщо не дружні, то приятельські стосунки. Тож журналістську солідарність тут швидше можна визначити як нормальні людські стосунки, взаємодопомогу. Мені часто доводиться бувати у відрядженнях, і там ці якості проявляються особливо. Наприклад, на президентських виборах у Росії просто нереально було однією камерою зняти голосування усіх основних учасників кампанії. Але в Москві працювали групи «Інтеру», «СТБ», «Нового каналу», «Студії «1+1» і УТ-1. Природно, ми обмінювалися відео, допомагали один одному при перегонах тощо. Але журналістська солідарність — це щось більше, це поняття масштабніше. Не впевнена, що в Україні завжди можна допомогти колективу, який потрапив у біду. Встати на його захист, розказати про його проблеми. Хоча зараз ми почали акцію «Солідарність» і збираємося впродовж усього літа розказувати про кращі регіональні журналістські команди. Щодо конкуренції, то вона є. Але має бути професійнішою і жорсткішою. Це — один із головних стимулів боротьби за глядача. А ось мене дуже засмучує той факт, що немає зараз у телевізійній журналістиці кумирів, як це було хоча б три — п’ять років тому. Людей, у яких вчишся і на яких хочеш рівнятися. Мені, як ще молодому журналісту, цього не вистачає.
Андрій ШЕВЧЕНКО («Новий канал»):
— Такого конфлікту немає, але є спотворені солідарність і конкуренція. Взаємовиручку часто заміняє «ура-солідарність» — без спроб розібратися в причинах. Львівська «Хвиля свободи» прокотилася першошпальтовою темою по всій Україні, але більшість журналістів, які про неї писали, про справжній конфлікт між «Експресом» та місцевою владою нічого не знали. А реальні здобутки львів’ян — перемога в суді та створення судової журналістської комісії — залишилися без уваги. Або конфлікт «Сільських вістей» і податківців: із газети зробили мученицю, навіть не цікавлячись, чи дотримується вона закону.
Конкуренція в Україні теж специфічна. Суперників легше «мочити» через своїх «татусів» та «дядечків», аніж творчими знахідками.
Я особисто, крім непрофесійності та мерзотного характеру деяких телекерівників, перешкод для солідарності не бачу.
Ігор СКЛЯРЕВСЬКИЙ, журналіст «ТСН», «Студія 1+1»:
— Конфлікту немає. І журналістська солідарність, і конкуренція мирно співіснують пліч-о-пліч, напевно, з того дня, як у світі з’явилася друга газета. Тут немає чому конфліктувати, оскільки конкуренція і солідарність виявляються при різних обставинах, але ніколи — разом. Так українські телевізійники (принаймні, ті з них, які виконують свою роботу професіонально) вважають за краще записати інтерв’ю з будь-ким із політиків окремо, замість того, щоб накинутися на нього натовпом з двадцятьма камерами, а потім поставити в ефір однакові саундбайти. Окрім того, кожний журналіст має право вважати, що зможе поставити кращі запитання і отримати кращі відповіді, ніж колега. У розмові з давнім приятелем, який працює на конкурентний канал, я навряд чи стану розповідати всі таємниці матеріалу, відомі тільки мені, — з міркувань конкуренції. Однак ніяка конкуренція не перешкодить будь-якому журналісту заступитися за колегу, якщо на його права нахабно і привселюдно зазіхають. Усе, що у різних журналістів різне — інтелект, професійні якості тощо, — кожен захищає самостійно — це і є конкуренція. Спільним залишається тільки одне — професія як така, у захисті її честі якраз і проявляється те, що називають журналістською солідарністю.
