Прийм-Зятів В. вислідив нарешті свою тещу.
У оптичний приціл вона ледве поміщалася, що, проте, не заважало їй залишатися «бажаною».
Прийм-Зятів В., людина добра за суттю своєю, майже тихий, зовсім сумирний, дуже страждав від безапеляційної сварливості «своєї другої мами». Можна сказати, на дух не переварював. А от сказати не смів. Ущемлявся, і доущемлявся...
І саме тепер усі її пишні форми, весь її войовничий організм у мить оптичного прицілу перетворилися на супермішень.
Дванадцять годин Прийм-Зятів В., людина хвороблива і скромна у фізичному своєму втіленні, дивом утримувався на верхівці старої й високої груші.
Він був зовсім непомітний у камуфляжному військовому костюмі і сплетенні гілок на голові, яке до болю нагадувало покинуте пташине гніздо.
І ось...
Залишалося тільки сказати собі: «Можу!» Можу здійснити вчинок, гідний такого-сякого зятя- перезятя!
Залишалося тільки...
Коли серце мало вискочити, Прийм-Зятева В., людину зовсім нелякливу і таки майже хоробру накрила тінь. З неба йому на голову звалилося щось живе і затопталося, заходило нервово, наче хотіло втримати рівновагу.
Не на жарт злякавшись, Прийм-Зятів В. випустив із рук гвинтівку. До його очей зі всіма пташиними подробицями опустилася голова лелеки з дитячим згортком в дзьобі.
Та замість немовляти!..
Уявіть собі, замість немовляти виднілася «маківочка»-дах іграшкового, але по-дорослому виконаного будиночка.
Прийм-Зятів В. дбайливо прийняв згорток. Декілька разів колихнув його, зупинився і трепетно розповив.
Аякже ж!
Те, про що мріяли його прадід, дід, батько і він сам лежало, точніше, стояло на його руках у якнайзворушливішому, безневинному, як немовля, чистому і незайманому вигляді.
Триповерховий, але дуже компактний, економний, бездоганно виконаний цегельний будинок зі світлими просторими кімнатами, лоджіями, мансардою і садком у дворі, в якому росли троянди.
Точнісінько, як розказував прадід, згадував дід і переказував його батько.
Рід Прийм-Зятева В., людини майже щасливої, переслідувала якась зла, фатальна доля. Всі його бідолашні предки, як і він сам, довічно мали потребу в поліпшенні житлових умов. Проте щоразу, з різних причин та обставин, доля — не можна сказати, щоб зла і бездушна, швидше, байдужа, — оминала їхній рід. А останнім часом (революційних потрясінь, перманентних реформ і депресій) і взагалі погано стало. Хронічні недозаробітки, а то і повна відсутність їх, ціни, які вже не кусаються, а просто з'їдають заживо. Плюс успадковані від предків — кристальна чесність і порядність, інтелігентність, що ослабляє організм, абсолютна відсутність підприємницької жилки (навіть родовищем не пахне) і мінус... А проте, це вже не мало жодного значення.
Прийм-Зятів В., людина майже нещасна, в стані крайнього афекту, але далеко не безвиході, зважився на надто безглуздий, але хоробрий вчинок.
«Ой, теще моя, ласкава, молода, пустотливая!» Не тут-то було! Людина (Прийм-Зятів В.) передбачала, а Бог упоряджав.
Тещин голос, до болю знайомий, повернув зятя на землю. Бузько, перелякано змахнувши крилами, відштовхнувся від переповненої думками його голови, і Прийм-Зятів В. — людина без сумнівів, стійка — втративши рівновагу, звалився на...
...підлогу!
Це був сон! А в дверях — теща! «Ну, скільки можна спати?!»
Прийм-Зятів В. сидів на підлозі біля ліжка і в сильнющому ступорі витискав зі своєї подушки останні соки. Ніякої тещі в оптичному прицілі (тільки в дверях і в свіжому вигляді), ніякої високої й старої груші, прильоту лелеки (символу прильоту домовитого життя) в його маскувальне гніздо й омріяного будиночка в дитячому конверті не було.
Здавалося б, і казочці кінець. Проте Бог упоряджав.
Через деякий час після вищезазначених подій, Прийм-Зятева В., людину, за великим рахунком, безталанну у квартирному питанні, несподівано запросили на зустріч з народним депутатом Тещиним С.
Пан Тещин С., знаний у місті підприємець, балотувався в цей час на пост градоначальника. Вся його передвиборна кампанія, яка повністю розмістилася на одному з телеканалів, рясніла оригінальними рішеннями і неоригінальним оформленням. Та це пусте. Головне було зроблено. Складалося враження... навіть більше — вірилося, що пан Тещин С. ще трохи й месія. Так багато жертовного, доброго і хорошого вмістилося в його (оце вже й справді) ефірному часі.
Піарники пана Тещина С. пронюхали якось про багатотомне, без малого столітнє листування роду Прийм-Зятевих з відповідними службами міста (писали навіть «Вождеві всіх народів», кукурудзяному татові, всім генсекам і президентам).
Пронюхали піарники і зварганили несамовитий чотирихвилинний ролик про те, як пан Тещин С., уособлення незалежного підприємництва і народного депутатства з людською подобою вручає ключі від квартири (дуже однокімнатної і дуже старої, але по-кіношному нової і кімнатної) страждальнику від народу Прийм-Тещину... ой, пробачте, Прыйм-Зятеву В.; про те, як торжествує справедливість — є Тещин С. на Землі; про те, як має бути соромно бездушній, байдужій, короткозорій державі.
І ось, під цей шумок, Прийм- Зятів В., людина до останнього моменту малорухлива і незаповзятлива, від гріха, в значенні, від Тещина С. подалі (поки той не спохватився), за рекордний термін обміняв нещасну квартирку на не менш нещасну дачну ділянку в межах міста. Куди (хвилиночку уваги) за ще більш рекордний термін переніс весь будівельний матеріал і не тільки накопичений його предками, починаючи з прадіда.
Можете собі уявити: вистачило на мрію і більше. Виникає запитання: чому він не міг зробити цього раніше? Та тому, що грім не гримів, а якщо й гримів — який із Прийм-Зятева мужик?! Так, інтелігентик задрипаний... Ну, а якщо серйозно?!
Вибудував на маленькому клаптику землі Прийм-Зятів В. будинок надзвичайної добротності і краси. Адже успадкував він від предків, крім усього іншого і хорошого, фундаментальну засаду життя: НІКОЛИ НЕ ЗДАВАТИСЯ, ПРАЦЮВАТИ — ЦЕГЛИНКА ДО ЦЕГЛИНКИ, СПОДІВАТИСЯ І ВІРИТИ, А В ОСТАННІЙ ДОЛЕНОСНИЙ МОМЕНТ РИЗИКНУТИ ВСІМ І НАЗАВЖДИ. Як-то кажуть, поставити на кін, і не журись.
І щасливим став майже лише завдяки цьому, а ще... А вже тут, браття мої, самі й вирішуйте:
А ЗАВДЯКИ ЧОМУ ЩЕ?
Терпіння, браття, і щастя присниться.
