Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Прощання на Михайлівській

7 червня, 2000 - 00:00

От і попрощалися ми із президентом Сполучених Штатів. Що б не говорили про певну ритуальність його візиту до Києва, про те, що в практичному плані нічого серйозно не змінилося, що головне були навіть не переговори Білла Клінтона з Леонідом Кучмою, а виступ американського президента на Михайлівській площі — а все ж таки той факт, що Україна була останнім пунктом європейського турне Клінтона — і найбільш виграшним з точки зору масових видовищ місцем його програми — багато про що свідчить. Я б сказав: Клінтон попрощався з нами саме так, як завжди вітався. Американці весь час його президентства на щось сподівалися, однак нічого не відбувалося. А вони продовжували сподіватися, усвідомлюючи, що підтримка української державності є важливою насамперед з огляду на американські та європейські інтереси… Ми продовжували хворіти, а Клінтон оптимістично виступав перед нами — так до хворого неслухняного малюка запрошують веселого дядька із саксофоном — не видужає, так хоч розвеселиться!

У Москві ж теж було, як завжди — ті ж самі посмішки через силу і та ж сама напружена атмосфера, як на всіх зустрічах лідера останньої iз супердержав із колегою, який намагається усупереч реальності вірити , що його бідна знесилена країна — також супердержава… Якнайкраще цей російський комплекс імперської неповноцінності висловив один із слухачів радіо «Эхо Москвы», який так і запитав у Клінтона: «Ви вважаєте Росію державою третього світу?» —«Та що ви!» — почав енергійно заперечувати президент США.

Так і бачу, як під час російсько-американських переговорів Володимир Путін запитує у гостя: «Пане президент, ви вважаєте Росію державою третього світу?» — «Та що ви, колего! Я ж сприяв вашому прийому у «вісімку», я завжди вірив у реформи…»

Ми, громадяни України, принаймні нічого такого у президента США не запитуємо. Ми просто збираємось на майдані, співаємо, танцюємо, аплодуємо. Який веселий народ! «Коли почнете діяти?» — можливо, бажає запитати у нас американський президент. Однак стримується: під час прощального туру він має виглядати достойно і ще раз нагадати нам про важливість демократичних цінностей…

Віталій ПОРТНИКОВ, «День»
Газета: 
Рубрика: