Росія та США підписали меморандум про створення в Москві
Центру обміну даними від систем попередження про ракетний напад. Це зроблено
заради того, аби зміцнити довіру між супердержавами та зняти побоювання,
що в разі помилок техніки може виникнути ядерний конфлікт. На ефективне
функціонування цього нового Центру працюватиме й Україна.
Як тільки на озброєнні Америки і Радянського Союзу з’явилась
ядерна зброя, розумні голови в обох країнах почали працювати над системами,
які мали вчасно попередити про ядерну атаку з боку противника. Були збудовані
потужні радіолокаційні станції, у космос запускали супутники, аби постійно
стежити за тим, чи не стартує раптом звідкись стратегічна ракета у бік
США чи СРСР. Відтепер, після домовленостей між Володимиром Путіним та Біллом
Клінтоном дві країни вирішили поєднати свої зусилля в цій справі. На околиці
Москви буде облаштовано базу, де американські та російські військові разом
контролюватимуть та перевірятимуть дані про пуски балістичних ракет. Не
лише своїх, а й третіх країн.
Проте де-факто власне сама Росія має обмежені можливості
для такої співпраці. За даними космічної розвідки США, в лютому цього року
Москва втратила контроль за останнім зі своїх геостаціонарних супутників,
що стежили за американськими ракетами наземного базування. А з тих супутників,
що стежать за американськими підводними човнами, з дев’яти на орбіті в
Росії залишилось лише чотири. ‘’Росію можна брати голими руками», — зауважували
з цього приводу американські спостерігачі.
Після розпаду СРСР Москва втратила і власність над наземними
радіолокаційними станціями, яких було збудовано вісім на периметрі Союзу.
Нині дві з цих станцій системи попередження про ракетний напад діють в
Україні — під Севастополем та Мукачевим. Дані з цих станцій, які слідкують
за Близьким Сходом та північною частиною Африки, отримують на підставі
двосторонньої українсько-російської угоди на моніторах російських ядерних
сил. За це Москва має щороку сплачувати Києву незначну суму — десь півтора
мільйона доларів. Тепер, у разі створення спільного російсько- американського
центру обміну даними від систем попередження, станції України забезпечуватимуть
і роботу цієї нової структури, у якої досить непроста біографія.
Вперше про створення такого Центру США та Росія домовились
ще 1998 року, але згодом заморозили всі переговори через невдоволення Москви
діями НАТО в Косово. Потім, коли були побоювання, що з початком 2000 року
можуть вийти з ладу комп’ютери, які працюють на потреби ядерних сил, російські
військові були запрошені до штату Колорадо. Там з 20 грудня до 15 січня
на екранах радарів в Колорадо Спрінгс вони бачили усі дані про пуски американських
ракет, і мали в разі потреби оперативно переконати своїх генералів у Росії,
що американські ракети на Москву не летять.
ХРОНIКА «РАКЕТНИХ ФАЛЬСТАРТIВ»
Попри твердження про досконалість систем СПРН, нині розташованих
на території США, Росії і нових незалежних держав, технічні помилки все
ж ставили світ на межу ядерної війни. 1983 року радянська СПРН попередила
про раптовий ядерний напад з боку США. 1995 року бойова тривога в Росії
виникла через запуск норвезької метеорологічної ракети, яка була ідентифікована
як бойова, і така, що рухалася в напрямку Росії. Були проблеми і з огляду
на випробування на китайському ракетному полігоні, що системою СПРН було
розцінено як поодинокий бойовий старт. У таких екстремальних ситуаціях
державне керівництво Росії має за короткий час вирішити як реагувати на
такі загрози. Бог милував, що «адекватною» відповіддю не став удар у відповідь
ядерними ракетами. Помилялися й американці. Одного разу вже над Північним
полюсом вони повернули назад свої ядерні бомбардувальники, які мали завдати
удар відплати по Союзові.
Щоправда, американці своїми супутниками 21 жовтня 1999
року відстежили дві російські ракети малої дальності, що летіли з Моздока
і влучили на ринок Грозного, спричинивши численні жертви серед мирних громадян.
Показово, що Міноборони Росії тоді не визнало факту пуску своїх ракет,
які на Заході звуть SS- 21, а в нас знають як «Точка». Відтак, не виключено,
що американці чи не першими знали і про непередбачуваний політ нашої «Точки»
від Гончарівська до Броварів.
