Пані та панове! Почув я недавно цікаву рекламу.
Ніжним голосом по радіо дівчина зваблювала до ресторану, де обіцяли дати
«жаб’ячі лапки в пеньюарі». Я завжди вважав, що пеньюар — це щось на зразок
нічного (чи ранкового) халатика для жінок. Щось напівпрозоре і легеньке.
Невже якщо в нього помістять жаб’ячі лапки, то це буде придатним до вжитку?
Хоча як сумнівний жарт для чоловіків — цілком годиться. Уявімо: дама еротично
вирядилася проти ночі (або чудового ранку), а кавалер, оглянувши удавано-критичним
поглядом її ніжки, вигукнув: «О, які жаб’ячі лапки в пеньюарі!..» Якщо
вона не в курсі останніх кулінарних досягнень, може й по писку зарядити...
Виставляємо нові лоти.
ХЛІБОГЕЙТ (91 у. о.)
І справді, Україна залишається аграрною країною. В інших
державах скандали через зброю, наркотики. Ірангейти всілякі. А в нас —
через хліб.
Підвищення цін на цей продукт, який усьому голова, сталося
не тільки через неврожай, а через те, що деякі нехороші дядечки продавали
його незчисленними кількостями за кордон.
Через півроку прокинулася СБУ. Його керівник Леонід Деркач
чомусь тільки нині згадав про «винних» (не назвавши їх): «Якщо вони не
прийдуть, ми їх привеземо».
Засмучувався в гостях у нашої газети і мер столиці Олександр
Омельченко: «При такому неврожаї тільки через сухопутний митний кордон
вивезли з вересня до грудня минулого року 3 млн. 200 тисяч тонн пшениці...
Якраз цієї пшениці досить на хліб для всієї України на цілий рік». А потім
хтось у той самий час закуповував пшеницю ізза кордону втричі дорожче від
власної.
І ніхто нічого не знав аж до сьогоднішнього моменту! А
це ж які масштаби! То Генпрокурор, чи пам’ятаєте, закликав негідників з’явитися
з повинною, тепер же голова СБУ закликає їх прийти, «бо гірше буде». Однак
гірше їм чомусь не стає. Зазвичай розкрадачі потім опиняються в Америці
як «борці за демократію» в нашій «напівтоталітарній країні». Україна —
кузня лазаренків. Тож, Леоніде Васильовичу, й не чекайте їх. Даремно (знову!)
час витрачаєте.
ЖИВІШИЙ ЗА ВСІХ ЖИВИХ (49 у. о.)
Повідомляємо невідомі подробиці, пов’язані з відкриттям
під час Днів Києва пам’ятника видатному українському комедійному акторові
Миколі Яковченку перед театром імені Івана Франка, де він прослужив не
один десяток років.
Бронзовий Микола Федорович сидить на лавці, засунувши руки
в кишені піджака. Поряд — його улюблена такса. Так-от, у першому варіанті
автори пропонували помістити під лавкою ще один з предметів симпатії Яковченка
— пляшку оковитої. Однак банкіри, що фінансували проект, чинили опір такому
трактуванню образу артиста, і бронзова горілка не виникла. Та ніщо не заважає
з’явитися на цьому місці справжній пляшці. Знаючи пристрасть до цього алкогольного
напою великого Яковченка, це було б цілком доречно. Наприклад, на могилу
лідера легендарної американської групи «Дорз» Джима Моррісона його шанувальники
приносять десятки пляшок його улюбленого віскі.
Повз київські ЗМІ пройшло ще два епізоди. Коли пам’ятник
тільки встановили, до скверика вийшла прогулятися пані з собачкою. Причому
також із таксою. Побачивши бронзового двійника, собака зрадів йому, мов
рідному. Почав весело обнюхувати його, бігати навколо і виявляти всіляку
привітність.
Увечері того самого дня, кажуть, на цю лавку підсів чолов’яга
напідпитку. Він досить довго розглядав людину, що сиділа на лавці на предмет
потенційного співрозмовника, поки не допетрав, що це пам’ятник.
Все це говорить про майстерність авторів: і актор, і його
улюблений собака вийшли, наче живі. Принадність артиста була помножена
на майстерність скульпторів. Хто не бачив результат, радимо сходити та
переконатися.
ЛОВИСЯ, ПЛЯШКО, ВЕЛИКА Й МАЛЕНЬКА (14 у. о.)
Оце вже поталанило французьким рибалкам. Коли матроси французького
траулера тягнули сіті з черговим уловом, раптом один із них здивовано зарепетував:
«Шампанське! Шампанське!» Цілковито приголомшені рибалки почали тягнути
сіті, в яких замість очікуваного тунця виявилося дві тисячі пляшок престижного
шампанського «Кліко». Такого з Ла-Маншу вони ще не витягували! Із двох
тисяч при піднятті на судно вціліло тільки дев’ятсот (офіційні дані). Після
прибуття знахідку довелося здати французьким митникам. Однак, якщо через
три місяці власник не з’явиться, шампанське мають продати з аукціону. Частина
грошей дістанеться команді.
P.S. І все-таки мені здається, що з двох тисяч розбилося
не тисяча сто пляшок, а менше. Решта розлилася... в натреновані матроські
горлянки .
