З ЧАСІВ АСКОЛЬДОВИХ
Хто заснував це місто на злитті річок Кам’янки і Тетерева,
звідки пішло таке його звучне ім’я? Полеміка велась і ведеться навколо
гіпотез і версій, оскільки абсолютно точних фактів досі немає. Проте більшість
житомирян схильна вірити напівлегендарним (а, можливо, і повністю легендарним)
переказам, які беруть до уваги і деякі історики, про заснування міста ратником
київських князів Аскольда і Діра — Житомиром. Той нібито після їх загибелі
у 882 році залишив Київ і попрямував з дружиною на захід, пройшовши 136
кілометрів крізь густі древлянські ліси, зупинився на високому скелястому
березі Кам’янки, де у 884 році побудував дерев’яну фортецю. Названий рік
і став точкою відліку в історії міста. Офіційно це було закріплено у 1984
році Указом Президії Верховної Ради СРСР про нагородження Житомира орденом
Трудового Червоного Прапора у зв’язку із 1100-річчям від заснування. Тоді
ж на місці, де колись височів Житомирський замок, було встановлено пам’ятний
знак у вигляді величезної гранітної брили, на які так багата поліська земля.
За іншими, теж досить красивими версіями, своє ім’я Житомир
отримав (і теж дуже давно) від поєднання слів «жито» і «мир», чи «мир житичів»,
або «жито» і «міряти» — так чином його назва пов’язувалась з вирощуванням
хліба й торгівлею ним, з мирними устремліннями предків нинішніх житомирян.
У письмових пам’ятках місто вперше згадується у літописі
1392 року, коли Великий князь литовський Вітовт під час походу на Київ
оволодів Житомирським замком. Протягом віків ця фортеця ще неодноразово
зазнавала нападів чужинців, руйнувалася, знову відновлювалася, аж допоки
не втратила захисної ролі після зайняття Криму російськими військами у
1783 році. Зриття останніх замкових споруд було закінчено у 1852 році.
Залишилися від них тільки назви: Замкова Гора, Замкова вулиця і Замковий
майдан.
Таку ж вірну службу, як і замок, не одне століття «несли»
підземні ходи, прокопані від замку та інших важливих споруд до річок. Вони
були прокладені в три яруси на глибині від трьох до десяти метрів, мали
ніші для переховування та пастки для ворогів. Деякі з них були навіть обкладені
цеглою. Залишки їх збереглися дотепер. І подекуди нагадують про себе раптовими
про
І ГЕРБ, І МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО
Йшли віки. Житомир поступово розбудовувався. За свою історію
місто неодноразово побувало у складі різних держав. В 1444 році Житомир
був одним з п’ятнадцяти найбільших міст Польсько-Литовської держави і остаточно
отримав Магдебургзьке право, отож одним з перших в Україні створив власні
органи самоврядування. Тоді ж було затверджено і його перший герб: відчинена
брама фортеці з трьома вежами на блакитному тлі. На початку 90-х років
ХХ століття цей герб, зазнавши мінімальних коректувань, рішенням Житомирської
міської ради знову набув офіційного статусу.
Одним з поворотних в житті міста вважається 1667 рік, коли
після Андрусівського перемир’я Київ відійшов до Росії, а Житомир залишився
під Польщею і став важливим політико-адміністративним центром Волині, з
якого одночасно управлялися два повіти: Житомирський і Київський. Ця обставина
відіграла вирішальну роль у подальшому прискореному розвиткові Житомира.
У 1746 році Замковий майдан прикрасився величною спорудою
католицького кафедрального собору св. Софії, чи не найстарішою пам’яткою
архітектури міста, що збереглася до сьогодні (нині це діючий храм). В ті
ж часи в Житомирі було близько трьохсот будівель, діяли два млини, три
рудні, ремісничі цехи гончарів, шевців, ковалів, шістдесят лавок, десяток
корчм.
«СТОЛИЦЯ» ВОЛИНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ
Після другого поділу Польщі з приєднанням Волині до Російської
імперії Житомир призначається з 1794 року тимчасово, а через десять років
— остаточно, столицею величезної Волинської губернії з населенням майже
чотири мільйони чоловік і територією понад 70 тисяч квадратних кілометрів
(за станом на 1913 рік). Усе XIX сторіччя стає для міста часом невпинного
зростання, розвитку, зміцнення його позицій як важливого регіонального
адміністративного і культурного центру краю. У 1874 році в Житомирі вже
проживало близько 73 тисяч чоловік. З 1857 по 1874 роки за проектом петербурзьких
архітекторів К. К. Рохау, Є. Жибера та В. Г. Шаламова в місті збудовано
православний Свято-Преображенський кафедральний собор. В ті часи за ясної
погоди його дзвони було чутно на відстані 20 кілометрів. Він діє понині,
є пам’яткою архітектури державного значення і вважається найбільшим в Україні
за кількістю віруючих, що може вмістити під своїми куполами.
У 70-х роках через Житомир прокладається трансконтинентальна
телеграфна лінія «Лондон-Делі», він стає головним вузлом величезного телеграфного
округу, що об’єднував майже всю територію сучасних України і Молдови. Наприкінці
XIX сторіччя в місті прокладається водогін, будується електростанція, розпочинається
рух поїздів, а з 1899 року вулицями губернського центру покотився електричний
трамвай — один з перших в Україні.
На рубежі століть Житомир відіграє дедалі помітнішу роль
важливого культурного центру. Тоді тут діяли одна з перших в Україні публічна
бібліотека та один з найстаріших театрів (сцена якого пам’ятає багатьох
вітчизняних і зарубіжних корифеїв), а також кінотеатри, гімназії і училища,
духовна та вчительська семінарії, десятки інших навчальних закладів.
КРІЗЬ РЕВОЛЮЦІЇ ТА ВІЙНИ
Під час української визвольної революції 1917—1920 років
Житомир став одним з найвизначніших військових і політичних центрів Української
Народної Республіки та гетьманської держави. У лютому 1918 року тут працював
парламент УНР на чолі з Михайлом Грушевським. Перебувала в місті й Мала
Рада та члени уряду. Тобто на деякий час Житомир став столицею України.
В ті роки місто 14 разів захоплювалося військами різних політичних сил
і держав.
В 1937 році Житомир став адміністративним центром новоутвореної
області, якій і дав своє ім’я. На жаль, розвиток міста невдовзі помітно
пригальмувався, оскільки воно стало прикордонним (з Польщею), втратило
колишні «командирські погони» (Житомирщина увійшла до складу Київської
області).
Події війни 19141—1945 років знов відкинули Житомир на
багато десятиліть назад. З початку липня 1941 року по кінець 1943 року
він знаходився під німецько-фашистською окупацією. Під час боїв і бомбардувань
місто зазнало великої руйнації — квартали центральних вулиць стали майже
суцільним згарищем. Кількість населення зменшилась до рівня 70-х років
попереднього століття...
ПІВСТОЛІТТЯ МИРУ
Після визволення Житомиру довелося понад п’ятнадцять років
підніматися з руїн. А з кінця 50-х років почався його інтенсивний індустріальний
розвиток. Одне за одним тут будувалися великі підприємства — з виробництва
льняних тканин, хімічних волокон, верстатів-автоматів, металоконструкцій,
електронних пристроїв і систем, взуття, меблів, будівельних матеріалів
тощо. Швидко зростало населення, яке у 1992 році сягнуло 300 тисяч чоловік.
Не всі з тих підприємств зуміли безболісно увійти в ринкові
умови, а тому зараз переживають не найкращі часи. Але є і такі, що в нових
умовах, як то кажуть, «розкрутилися». Це, зокрема, ЗАТ «Україна» (колишня
панчішна фабрика), ВАТ «Житомирський маслозавод» (торгова марка «Рудь»),
ВАТ «Біомедскло», ТОВ «Інтерстиль» (виробництво меблів)... Перелік можна
продовжити, хоча великим він не буде.
Як не важко, а все-таки продовжують діяти в місті й заклади
культури. Окрім обласних театру, наукової бібліотеки, філармонії, тут працюють
один з найстаріших в державі краєзнавчий музей з колекцією творів мистецтва,
яка налічує близько трьох тисяч експонатів і є в числі найбагатших в Україні.
Користуються популярністю меморіальні будинки-музеї конструктора космічних
кораблів академіка Сергія Корольова та письменника Володимира Короленка,
єдиний в нашій державі Mузей історії космонавтики.
ЖИТОМИРСЬКЕ ЖИТТЯ ВИДАТНИХ ЛЮДЕЙ
З Житомиром перетнулися долі багатьох видатних людей. Тут
народились, жили, навчалися або творили письменники Джозеф Конрад, Михайло
Коцюбинський, Олександр Мачтет, Саша Чорний, Олександр Купрін, Максимиліан
Волошин, Олександр Олесь, Олег Ольжич, Василь Земляк, Борис Тен, Максим
Рильський, філософи Микола Бєрдяєв та Вячеслав Липинський, видатні вчені
Павло Тутковський, Володимир Липський, композитори Микола Лисенко, Михайло
Скорульський, Борис Лятошинський, кінорежисер Олександр Довженко, співачка
Зоя Гайдай...
Втім житомирян, які є гордістю міста, не меншає і нині.
Побіжно назвемо тільки деяких з них. Полотна лауреата Шевченківської премії
художника Миколи Максименка прикрашають найкращі галереї і приватні колекції
світу. Оригінальну горілку, що виробляє місцевий лікеро-горілчаний завод,
який близько 30 років очолює Ігор Юргутіс (він є одночасно автором кількох
фірмових напоїв), знають далеко за межами України. Вона прийшлася до смаку
навіть Президенту США Біллу Клінтону. Дитячий хореографічний ансамбль «Сонечко»,
створений Михайлом і Тетяняною Гузунами, які беззмінно керують ним протягом
більш ніж 20 років, зривав овації в концертних залах багатьох країн. А
естрадна співачка Ірина Шинкарук вже в 14 років стала лауреатом фестивалю
«Червона рута». Потім вона перемагала на престижних конкурсах в Алма-Ата,
Білостоку, Ялті.
Увага!
ФОТОВИСТАВКА «Дня» В ЖИТОМИРІ
Сьогодні у приміщенні Житомирської наукової бібліотеки
відбудеться урочисте відкриття фотовиставки «У світлі «Дня», експозиція
якої складена з кращих фоторобіт, надісланих на Міжнародний фотоконкурс,
проведений 1999 р. газетою «День» спільно з фірмою «Кодак-Україна».
Оглянути фотовиставку можна щодня, крім п’ятниці, з 10.00
до 18.00 за адресою: Житомир, Новий бульвар, 4, обласна наукова бібліотека.
Виставка триватиме з 3 червня по 3 липня ц.р. Вхід вільний.
